Зазвичай, якщо трапляється щось неприємне, я розповідаю це з і | Back to school in your 30s

Зазвичай, якщо трапляється щось неприємне, я розповідаю це з іронією. Сьогодні мені складно іронізувати, тому я просто серджусь.
Річ у тому, що не дивлячись на те, що в нашому університеті булінг в класичному розумінні цього слова не існує, але булінгу в розумінні «ти відрізняєшся» існує, мабуть, як і скрізь.
В перший день універу у нас була зустріч студентів першого курсу усього нашого факультету з деканом. На вулиці ще було тепло, тож зустріч відбулась біля корпусу. Всі студенти разом з деканом стояли колом. Я стояла за спиною у декана і всіх уважно роздивлялась. В результаті вийшло, що я роздивляюсь їхній одяг. Я згадувала свою групу і з жалем думала про те, що одягатися як арлекіни і виставляти себе повним придурком вже не в моді. Всі вони виглядали нормально. Хоча один пацан одразу впадав в око. У нього були окуляри з величезними лінзами, одяг на 4 розміри більший за нього, а сам він дуже дрібний. Він не міг стояти спокійно, тож підстрибував і пританцьовував. Коли декан спитав що йому коїться, він відповів, що він у захваті, «Я буду хіміком!!». При цьому, ця чотирирічна дитина в тілі 17 літнього хлопця розмахувала руками і ледь могла встояти на одному місці. Коло студентів одразу почало шепотітись і посміюватись, очевидно, що з нього. Я пам’ятаю, як тоді подумала “удачі з тим, щоб викладачі запам’ятали ваші імена, ідіоти”. І я мала рацію. За цілий семестр я, мабуть, кожного з них бачила щодня, але пізнавала тільки того хіміка. Ну і може ще пацана у якого зріст 2,2 метра. Тому що камон.
А нещодавно трапилось ще дещо, через що весь цей праведний гнів.
В загальному чаті нашого факультету часто обговорюють одну викладачку. Вона завжди є предметом стьобу і сміху і навіть героєм карикатур. Маю визнати, вона дійсно колоритна жінка. Щоразу у неї на парах я роздивляюсь її костюми з щирим захватом. Я не знаю з якої скрині вона їх дістала, але я впевнена, що такого вже багато десятиріч ніде не купити. Нещодавно чатік пожвавішав. У них була нова тема для обговорення: ця викладачка прийшла на пару до екологів з туалетним папером приклеєним до черевика. Хтось це сфоткав. Далі слідував потік збиткування. Я думала, що вони поржуть і це вляжеться. Але це триває вже два тижні. Нещодавно це підхопили мої одногрупники і навіть намагались втягнути мене в цю розмову. Ну і відбулась картина як у фільмі екзорцист - моя голова повернулась на 180 градусів (бо я сиджу за першою партою) і промовила:
- Вам, звісно, бовдурам не зрозуміти, але вона робить все, що вона може, все, що від неї залежить. Вона дивиться в дзеркало перед тим як вийти з дому. Вона одягається в те, що вона може собі дозволити і робить собі зачіску, яку на її погляд пристойно носити викладачці. Вона не виглядає так для вашої втіхи. І ви не подумайте. Я теж за те, щоб стібати всіх підряд, але бажано в обличчя і точно не за зовнішність.
10 років тому, я працювала з чуваком у якого була лупа, весь одяг в масних плямах і його клавіатура завжди була заліплена залишками їжі. І звісно його стібали за це всі підряд. Зараз він біг босс, з красунею дружиною і вони живуть у Швейцарії і у них все чудово. І це тільки один з сотні подібних прикладів, які одразу приходять в голову. Сотні історій типу “він не знав що таке мило і став директором корпорації”. Тож..
Поки інші дітки намагаються бути однорідною масою, щоб бути прийнятим в студентське суспільство, яке гнівно збиткується з “задротів”, “задроти” продовжують збирати комах і пришпилювати їх до своєї колекції, вивчати напам’ять Сільмаріліон, грати на термінвоксі. І знаєте що, популярні дітки? У вас пішов зворотний відлік. З часом ці дивні хобі ставатимуть все більш цікавими для оточуючих. Бо головна думка, яку ви не розумієте: Може у тебе дивний одяг, дивне хобі, дивна поведінка, може у тебе лупа, соплі в носі, тебе може знудило на людях, до твого черевика приклеївся туалетний папір. Завтра ти продовжиш робити свою справу і про «інцидент» скоро забудуть. Лупу можна вилікувати. А те, що ти абсолютно пересічна особистість - невиліковно.