Якось йшла на пари і почула студентів, що йшли переді мною. Не | Back to school in your 30s

Якось йшла на пари і почула студентів, що йшли переді мною. Не знаю контексту розмови, але я вихопила одну фразу ”ми - студенти, у нас немає грошей”. Я ледь втрималась, щоб не наздогнати їх. Немає грошей? ТА ШО ВИ ВЗАГАЛІ ЗНАЄТЕ?! Коли прокидаєшся вранці і у тебе вибір Софі яку нирку продавати праву чи ліву - оце немає грошей. Часи, коли просто нуль на рахунку, затьмарюються часами, коли у тебе мінус такий, що боїшся відповідати на дзвінок з незнайомих номерів, бо то можуть бути тільки колектори, або заглядати в поштову скриньку, бо там може бути тільки ОСТАННЄ нагадування про заборгованість.
Взагалі, найцікавіші речі я, зазвичай, спостерігаю зранку перед парами, або на перервах, коли просто стою біля корпусу. Бо на парах треба вчитись, а ходити з ними тусити я поки не ризикую.
Якось я стояла біля входу в корпус, пила каву і “медитувала”. Бо восьма ранку, камон. Віддалік стояла компанія студентів. Пару хлопців і одна дівчина, яка голосно реготала з кожного їхнього слова. Мені дуже захотілось підійти до неї, обійняти і пояснити, що вона не має компенсувати брак впевненості гучним сміхом на буквально кожен жарт хлопців. Але я, як Жак-Ів Кусто, буду просто спостерігачем, я не маю права втручатись в природній хід подій. Тим часом, від тієї компашки в мій бік йшли дві жіночки далеко-за-70 зі швидкістю 0,1 км на годину. Коли вони порівнялись зі мною, до нас долинув гучний голос дівчини, що досі намагалась на когось справити враження, одна обірвана фраза: “а я хочу диплом!”. Одна з жіночок далеко-за-70, що в цей момент проходила повз мене повернулась до іншої “Пф, диплом вона хоче. Щось багато хоче”. Я досі жалкую, що не пішла з ними, бо, здається, ми могли б стати подругами.
Стільки всього вже трапилось, що я не знаю з чого почати описувати хід подій в моєму соціальному експерименті. На жаль, тепер він буде неповний. Я хотіла спостерігати за поведінкою дітлахів і порівнювати її зі своєю, але спостереження тепер будуть дещо односторонніми, бо єдина дівчина в моїй групі пішла. Моє сонечко, мій промінець надії на те, що я буду соціалізуватись хоч з кимось з моїх одногрупників. Я про неї раніше не розповідала навіть друзям. Вона майже одразу перестала ходити на пари і було одразу зрозуміло, що це все. Я вирішила її зайвий раз не згадувати, щоб не наврочити, проте це не допомогло і тиждень тому вона таки написала, що більше не повернеться. Я б засмутилась, та мені пощастило - я мертва всередині. Тож тепер у мене група пацанів. І я.
17річні пацани і я.
Я б розповіла як дівчата поводяться в цьому віці, але я себе не пам’ятаю, а єдина дівчина в моїй групі пішла. Тож розповідатиму, що я помічаю за хлопцями. Думаю, що моя улюблена їхня риса, це те, як вони шукають себе і своє "я". Вони досі не звикли до нового навчального закладу і один до одного. Мало того, у них в групі є ще й додатковий каталізатор до решти “як, чорт забирай, мені слід поводитись?” - у них сидить занадто доросла людина за сусідньою партою - я. Дівчата зазвичай експериментують зі своєю самоідентифікацією плавно, приміряючи якісь риси характеру на себе. Вони додають то одну, то іншу рису і перевіряють чи працює це на людей і чи не важко її утримувати і зробити частиною себе. Хлопці ж йдуть радикальнішим шляхом: кожен день зміна персонажа. Позавчора він був зухвалий шибайголова, вчора був веселун, що віджигає по 50 жартів на хвилину і голосно регоче, сьогодні він загадковий юнак з таємничою поведінкою, який щоразу наче щось недоговорює, а завтра він буде журливий чоловік весь в печалі і роздумах. Останній образ мій улюблений. Він приходить с сумним обличчям і печаттю серйозних дум на чолі і дістає пєнал з кольоровими олівцями...
І, власне, я остання людина, хто буде гендерно упереджена, тому не виключаю, що існують варіанти, коли так поводяться і дівчата, а хлопці поводяться зовсім інакше, проте зараз я вчусь в групі, де тільки хлопці і кожен день я сиджу в аудиторії повній Біллі Мілліганів.