Першою піснею із репертуару Шмальгаузен, яку я почув, була «Ве | ʙᴇsʜᴄᴀᴛ ᴍᴜsɪᴄ

Першою піснею із репертуару Шмальгаузен, яку я почув, була «Весна» і я досі вважаю її найкращою піснею гурту. Випадково почута в тіктоці мелодія захопила мене і досить довго крутилась на репіті. Потім захотілось чогось схожого і я по класиці зайшов на профіль гурту в спотіфай та включив все підряд.

Послухав «Танго», сподобалась класична для гурту велика кількість поетичних образів в тексті та мотив, але все спаплюжив грубий вокал. Безперечно, він підходив до стилю композиції, але, так би мовити, «не зашло».

Наступною була пісня «А тебе» і тут би всунути якийсь жарт про супермаркет та краще, напевно, якось іншим разом.
Композиція дуже гарна: проста,емоційна і щира. Загалом, наче все як я люблю, але цього не вистачило до ефекту «Вау».

Ці пісні були непогані, та не настільки щоб залетіти в плейлист і тому я зробив дуже поспішний (зрозумів пост фактум) висновок, що гурт об'єктивно класний, просто в мене попав тільки однієї піснею і далі я копати не став.

Єдине, що сподобалась ще, так це лайв «Джесіки», але знову ж таки недостатньо, щоб вразити. Дещо дивакуваті та спітнілі хлопці в гримі співають класних пісень. Прикольно, але ж не заходить і всьо.

А потім вийшов сингл «Портрет» і це стало для мене доволі типовим «спочатку я не поняв, а потім як поняв». Після її прослуховування все що не заходило до цього вмить почало подобатись.
В цій пісні прекрасно все. Мінімалістична спокійна мелодія, сповнена (як і текст та вокал), почуттями, яким віриш, які торкають.

Зазвичай люди у всіх сферах свого життя, будь то фільми, серіали, книги чи музика або ж навіть новий знайомий чіпляються за щось одне, а потім як нейросітка шукають і шукають схожості, які також можуть ймовірно сподобатися. В моєму випадку, таким маркером в пісні стала строка «Слова, слова - це хрусталь».

Часто я сидів в компанії парліка та спотіфай, добавляв зморшок на лобі одним питанням: «чи важливіші слова, чи мають вони взагалі якусь цінність, а якщо мають то яку?» І відповідь ховалась від мене досить довго. Неначе вже й зловив та намацав щось схоже на пояснення, але завжди це був просто абстрактний та короткий образ.
І тільки завдяки пісні та її опису я зрозумів та вивів для себе формулу. Слова це не просто кришталь, це кришталевий стакан для віскі. Нікому не потрібен пустий стакан, якщо він просто в шафі за склом. Але варто наповнити його ромом та вишневим соком, як відразу все змінюється та грає новими, більш насиченими фарбами.

Так, форма, безумовно, може приваблювати, та все ж, важливе наповнення.