ʙᴇsʜᴄᴀᴛ ᴍᴜsɪᴄ

2023-03-26 22:00:01 Першою піснею із репертуару Шмальгаузен, яку я почув, була «Весна» і я досі вважаю її найкращою піснею гурту. Випадково почута в тіктоці мелодія захопила мене і досить довго крутилась на репіті. Потім захотілось чогось схожого і я по класиці зайшов на профіль гурту в спотіфай та включив все підряд.

Послухав «Танго», сподобалась класична для гурту велика кількість поетичних образів в тексті та мотив, але все спаплюжив грубий вокал. Безперечно, він підходив до стилю композиції, але, так би мовити, «не зашло».

Наступною була пісня «А тебе» і тут би всунути якийсь жарт про супермаркет та краще, напевно, якось іншим разом.
Композиція дуже гарна: проста,емоційна і щира. Загалом, наче все як я люблю, але цього не вистачило до ефекту «Вау».

Ці пісні були непогані, та не настільки щоб залетіти в плейлист і тому я зробив дуже поспішний (зрозумів пост фактум) висновок, що гурт об'єктивно класний, просто в мене попав тільки однієї піснею і далі я копати не став.

Єдине, що сподобалась ще, так це лайв «Джесіки», але знову ж таки недостатньо, щоб вразити. Дещо дивакуваті та спітнілі хлопці в гримі співають класних пісень. Прикольно, але ж не заходить і всьо.

А потім вийшов сингл «Портрет» і це стало для мене доволі типовим «спочатку я не поняв, а потім як поняв». Після її прослуховування все що не заходило до цього вмить почало подобатись.
В цій пісні прекрасно все. Мінімалістична спокійна мелодія, сповнена (як і текст та вокал), почуттями, яким віриш, які торкають.

Зазвичай люди у всіх сферах свого життя, будь то фільми, серіали, книги чи музика або ж навіть новий знайомий чіпляються за щось одне, а потім як нейросітка шукають і шукають схожості, які також можуть ймовірно сподобатися. В моєму випадку, таким маркером в пісні стала строка «Слова, слова - це хрусталь».

Часто я сидів в компанії парліка та спотіфай, добавляв зморшок на лобі одним питанням: «чи важливіші слова, чи мають вони взагалі якусь цінність, а якщо мають то яку?» І відповідь ховалась від мене досить довго. Неначе вже й зловив та намацав щось схоже на пояснення, але завжди це був просто абстрактний та короткий образ.
І тільки завдяки пісні та її опису я зрозумів та вивів для себе формулу. Слова це не просто кришталь, це кришталевий стакан для віскі. Нікому не потрібен пустий стакан, якщо він просто в шафі за склом. Але варто наповнити його ромом та вишневим соком, як відразу все змінюється та грає новими, більш насиченими фарбами.

Так, форма, безумовно, може приваблювати, та все ж, важливе наповнення. Відкрити / Коментувати

2023-03-25 19:38:33 Пісні гурту Latexfauna це не музика, а справжні загравання та пестощі. Кожна композиція сповнена ніжностю, відсилками, а головне яскравими образами, які торкають.

Інколи, я оцінюю якість гурту по тому наскільки легко впізнати їх музику і тут з цим все просто. "Та це ж Latexfauna" - звучить в голові після пари секунд з початку пісні, навіть якщо якусь конкретну композицію чуєш вперше.

Мені особливо подобається, як в них класно виходить мішати щось по типу українських класичних мотивів із сучасною інді музикою та ще з відсилками на історичних персонажів, як наприклад пісня " Іван Богун. А те як класно була оспівана Черкащина це взагалі "нуль слів".

І цей суржик. Я багато років думав, що суржик це жахливий мовітон. Проте на прикладі Скрябіна, пізніше хлопців з "Курган і Агрегат" та особливо "Latexfaunи" можна зрозуміти, наскільки просто, чесно і душевно можуть звучати пісні, написані, так би мовити, "розмовною українською мовою".

Вердикт залишаю за самими учасниками гурту:
"Всякий знає: Latexfauna - це розпуста. Тож якщо ти хочеш вберегти своє серце від флірту, тіло - від пестощів, розум - від брудних помислів, то забудь про прослуховування пісні "Kosatka". Відкрити / Коментувати

2023-03-23 23:00:19 Монетизація як головна мета виконавця, дарує нам прекрасні пісні. Наприклад, "Ванька-встанька", "Батьківщина" Калуша або ж, борони Боже його грішну душу, " мама ама волонтер" Потапа.
Когось це зачіпає та злить, хтось є фанатом та підспівує і не бачить в цьому нічого поганого, а хтось взагалі нічого не бачить та просто включив щось там на фоні, хтозна що, аби там собі грало.

Такі композиції нікого не залишають байдужим, виконавці це бачать як мінімум по фінансовому фідбеку і радіють тому, наскільки вони круті та популярні. Інші бачать успіх і думають, що непогано було б зробити щось схоже і далі ми чуємо умовну " яка козачка, який ти козак". Ця теж вмить вибухає і знову множить кількість людей, бажаючих заробити та прославитись.
І поки хейтери або ж просто справедливо обурені люди строчать гнівні коментарі та луплять дізлайки, виконавці рахують прибуток. І питається хто дурак?

Чи погані люди, які хочуть зробити хіт та заробити? Ні. Чи погані споживачі такого контенту? Ні. Ми всі різні, настрої та ситуації теж різняться і не всі люблять філармонії та класичну музику. Справа не в цьому.
Справа в тому, що це вже не музика, а бізнес і як мінімум, варто навчитись або ж хоча б спробувати в цьому розібратися.
Все в цьому світі можна поділити на категорії, було б тільки бажання, і тут теж можна так зробити. Музика як ремесло і музика як мистецтво.

До прикладу , гурт з Одеси "White ward". Хлопці з 2012 року мішають все, що тільки вздумаєттся, інколи роблять треки по 12 хвилин і мені чомусь здається, що їм абсолютно все одно на ці ваші тренди та хіти. Їм набагато цікавіше якби це змішати джаз із металом, добавити вокалу як у Joy Division або ж The Cure, а ще б непогано щоб вокаліст після мелодичного вступу кричав так, неначе робить це востаннє і можливо, просто можливо, це вийде слухабельно.

"Занадто народно, а давай ти, братік на барабанах, будеш лупити по них як тобі тільки швидкості та сили вистачить. Ооо, це вже краще, а тепер хлопці в самий апогей пісні добавляємо трубу".

Хех, а потім через якийсь час, в теплий весняний день я сиджу в парку, потягую по черзі парлік та американо без молока і думаю "Як? Як їм це вдалося?"

А вся справа, знову ж таки в підході. Просте бажання робити музику і наївна думка, що це комусь сподобається. А там може й на хліб буде, можливо навіть з маслом. Так і з'являється мистецтво.

А ремесло, по факту, не несе в собі нічого поганого. Таке собі впарювання низькопробного кон'юнктурного продукту. Звичайна шаурма, інколи її теж хочеться. Але напевно не варто називати шаурму чимсь геніальним, якщо це їдять мільйони людей і точно не варто їсти тільки шаурму. Відкрити / Коментувати

2023-03-22 21:00:02 Чому ми так любимо засуджувати? Чому в кожного з нас сидить суддя, який дуже уважний до життя оточуючих,та не до свого, ні-ні.

"Він одружився в 20 на 36-річній. Який же ідіот"

"Що це вона вдягла? Виглядає як бозна що!"

"Прикинь, він над цим заморочується. Та кому це взагалі цікаво"

"Ти уявляєш, вона не хоче дітей і мріє про кар'єру. Та хіба ж нормальна дівчина так має жити? А вона ще й не вміє готувати, це взагалі страшне!"

"Та він донатить гроші в онлайн ігри, ну взагалі ідіот чи шо? Та краще б пива собі взяв!"

"Боже, що зараз ці діти думають, тільки в телефонах. Що ж з них виросте? От я в свій час..."

Якби всі штампи, починаючи з дитинства набували навколо тіла матеріальну форму, мені здається, в 20 років їх кількість просто б валила з ніг.
Засуджувати друзів за неправильний вибір партнера чи роботи, засуджувати батьків за їхню опіку або ж її відсутність, засуджувати партнера за відсутність уваги чи приділену увагу комусь іншому і неважливо хто це.

Засудження та штампи мені інколи здаються улюбленим заняттям у людей і може позмагатися з ним хіба що бажання дати пораду.

"Ні, в тебе не вийде на цьому заробити, краще найди нормальну роботу, як у всіх"

"Ні, ти звичайно роби як знаєш, але мені здається тут тебе тільки надурять"

"Ні, я погоджуюся, мати свій бізнес ідея класна, але в тебе немає капіталу і твій план точно не спрацює"

"Ні, музика безперечно класна, але ти ж тільки уяви як важко пробитися"

"Ні, я ж не сперечаюся, намальовано гарно, але художники хіба можуть собі заробити на життя? А от програмісти..."

"Ні, ну я підтримую, що ти класно пишеш, та який ж з тебе письменник чи журналіст. Краще вже закінчи своє оце, де ти там вчишся."
Не вийде, не зможеш, ні, ні, ні!

Часто, наш світ мені нагадує велике відро з крабами, а кожен з нас в ньому просто птаха Фред, що літати хтів. Відкрити / Коментувати

2023-03-21 22:21:01 Повернутися б в ті часи, коли "квіти в волоссі" та "хвилюватися немає причин" я почув вперше. Ще геть малим я знав альбоми "Меломанія" та " Family business" на пам'ять і все одно заслуховав їх до дірок. Аналогічна історія сталась і з "Третім" альбомом Бумбокс.Навіть складно якісь пісні виділити окремо, тому що слухав їх залпом і на репіті.
Мене просто вражало, як навіть на перший погляд мінорні за сенсом композиції як " Віддаю" можуть бути насичені такою легкістю та драйвом. Під них хочеться танцювати, а не сидіти в мінорі.

Ранні альбоми Бумбокс - це було так щиро, жваво, різнопланово, а головне відчувалась якась безтурботність в їх музиці. Вони настільки мені подобались, що пісні гурту які вийшли після мені було важко сприймати адекватно. Я був розчарований, я не розумів цю музику.
В 2016 "Люди" лунала з кожного утюга, всі дівчата навколо слухали та підспівували і я пам'ятаю як подумав тоді "ну все, тепер це слащава музика для дівчат. Ну для чого так серйозно та плаксиво, де ж стара безтурботність?". Після цього пропали Бумбокс з мого плейлисту. Про вихід подвійного альбому " Таємний код Рубікон" я навіть не знав.

А потім я почув "твій номер" і все зрозумів. Зрозумів про що їх музика, зрозумів, що означає мати її номер. Попали в саме серденько і навіть щось пояснили всього парою акордів та строк.
В цих 10-ти цифрах неначе ключ від всіх секретів та багатств. Номер - справжній таємний код, мати його - перейти справжній Рубікон. Коли життя ділиться на до і після і "до" стає неважливим. Коли боявся та не вірив, засліплений від злоби та ненависті, а потім тобі відкривають очі, як це робив мамин компрес з теплим чаєм на очах в дитинстві. Так гріє та полегшує відразу все.
Мати її номер - це тріп. В це не віриш, це важко осягнути повністю. Часто здається, що все ж опинився в тій самій лікарні в Глевасі, ось вже й медсестра несе чарівні таблетки. Але ні, це реальність. Реальність, яка для інших нудна та слащава, та яка різниця кому там що здається, якщо в мене "ти сяєш навпроти"

Оцінка: 10 солодких еклерів з 1 Відкрити / Коментувати

2023-03-19 21:52:41 В 2009 році два друга Степан та Ігор починають займатися репом. Перші напівдитячі спроби робити реп російською, як в кожної творчої людини в Україні, яка має діло зі словом, раніше і було заведено.

"Там же дєняк больше".

Та вже через рік хлопці зрозуміли всю убогість цього задуму та російського репу загалом в ті часи і в липні 2010 з'являється " Глава 94". Я не знаю на сто відсотків чому саме така назва була вибрана, але те, що суть 94-ї глави з Біблії доволі часто пересікається з творчістю Степана та Ігора важко заперечити.
Я сиджу просто, обличчя стуливши, вражений тим фактом, що в українському репі про буденність, продажність батюшок та чиновників можна знайти відсилки на справжню Віру , а ще філософію екзистенціалізму чи твори українських письменників та поетів 20 століття. Та про це дещо згодом, люблю послідовність.

Сьогодні в меню головним виступає альбом "Нетривіальне чтиво" Степана, він же Стук , він же Кашляючий Ед. В 2015 поки такі малороси як я слухали оксімірона або ж dead dynasty, в Львові Ед робив справжній реп по всім канонам цього жанру із відсилками не для цих самих відсилок, а для передання суті та бажанням створити щось нове, по справжньому цінне.

Скажу чесно, це важко описувати, всі епітети здаються непідходящими. Альбом доволі часто в мене на репіті, але для себе спочатку виділив трек "Не Каліфорнія". Злість, презирство, правда в очі та чітко сформовані тези, які для мене в 2022 стали справжніми відкриттями.

Проте, все ж кращим треком в альбомі, на мою думку, виступає " Я знаю все". На фіті тоді ще Ванпачмен та Freel, задовбавший колись всіх біт " під піанінку", який тут вписався максимально органічно, от неначе так і треба.

Це творіння теж живе поза часом і сенси, закладені в куплетах та приспіві зі мною перекликаються майже кожною строкою, що й стало відправною точкою в моїх "розкопках".

Так цей голос ви вже чули, "я знаю все", що ви скажете, але всьому свій час та послідовність. Відкрити / Коментувати

2023-03-18 21:14:57 Інколи мене називають бешкетником. Це доволі мило і на цьому "мило" можна було б зупинитись, проте я люблю копати далі та видумувати сенси. І "бешкетувати" для мене значить в першу чергу виходити за рамки.

Під прикриттям доповіді про меметику я розповідав віруючим про атеїзм і так само під прикриттям емоції та пісні хочу говорити про наше мистецтво, культуру і її роль в світі.

Цікаво, що пісня на вірші з розстріляного відродження вийшла в період нової спроби української культури відродитись. Я не знав що це за вірш, не знав хто такий Михайль Семенко, я просто слухав атмосферний звук та текст, при чому останній досить влучно описував мій стан, і тому я вже не сам курив папіроси. А потім мені стало цікаво, хто ж зображений на прев'ю пісні, напевно якийсь поет.

На картинці фотографія поета-футуриста Семенко Михайля, особистості видатної та важливої. Ніколи не любив біографії і тому, як і заповідав герой роману Мартін Іден, краще всього за людину скаже його робота:

“Ей, ти, чоловіче, слухай сюди!..
Ти підносиш мені засмальцьованого “Кобзаря” й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно…
Чоловіче, мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось…
А ти вхопивсь за свого “Кобзаря”, від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш, його захистить твоя пошана…
Чоловіче, час титана перевертає в нікчемного ліліпута, і місце Шевченкові в записках наукових товариств…
Я палю свій “Кобзар”.

Це провокація, це злить, з цим не погоджуєшся. Не погоджуєшся рівно до тих пір, поки в 2022 році не постає важливе питання представлення світу української культури, образу українця. Що слугує зараз цим образом? Напевно в світі в першу чергу знають про наших військових. Людей героїчних, незламних, сміливих та креативних. Проте не всі ми носимо камуфляж. А хто ж звичайний цивільний українець? Козак в шароварах з тяжкою долею кріпака? Досить. Досить викликати жаль до себе та країни, це принижує.

Калуш поїхали на Євробачення і представили новий образ. Вишита жилетка і рожева панама, гарна та щира пісня "Стефанія". А ще він сказав заборонені регламентом слова про Азовсталь та Маріуполь і в очах європейця напевно виглядає людиною сміливою. Але це фальш. Слова сказані під натиском, тому що сказати потрібно було хоч щось, інакше ніхто з українців цього б не зрозумів. Та й після цього пішли зашквари один за одним і бажання скинути цю рожеву панамку в людей дедалі зростає. Про кліп " Щедрий вечір" й говорити нічого. Кліп за всіма канонами американського продакшну, але ж наша щедрівка та й у вишиванці. Під час перегляду смертність від крінжі почала зростати.

Аналогічний образ дешевими маніпуляціями та спробами "виїхати на повєсточці" малює Потап і його "мозгі". "Мозгі" то є, але мізків наче не вистачає. Це все низькопробна шароварщина, це все не то. Нам є що запропонувати світу і люди ми далеко не такі якими малюють нас Псюк з "Encomusic" чи Потап та його "Mozgi".

Нам є що показати світу в культурному сегменті життя, зокрема в музиці. Показати що таке сміливість, зухвалість, щирість, пристрасть, а головне свобода. Свобода самовираження не американська, яка сповнена жалості до себе і всіх навколо та супроводжується з усіма можливими самоутисками. Свобода горда та принципова, свобода чесна та щира, без маніпуляцій і потаканню трендам.

Я вже вибрав собі такого героя, та третій день не можу знайти слів, щоб його об'ємно описати. Поки тільки сиджу, задумливо "курю, і курю, і курю папіроси". Відкрити / Коментувати

2023-03-17 19:47:16 Краще кантрі музики може бути тільки дарк кантрі музика. А краще дарк кантрі може бути тільки українське дарк кантрі.

Вкотре вже висловлюю подяку Тік-Ток за оновлення мого плейлисту, тому що про Zwyntar я дізнався саме звідти і зачепив цей звук мене, як завжди, з перших секунд.
Це справжня кантрі музика по всім канонам жанру. На початку просто киваєш головою в такт, в куплет стараєшся вслухатись та зацінити текст, а я запевняю, що зацінити там є що. А під час першого приспіву вже шукаєш солом'яну шляпу, сорочку, джинси і чоботи, щоб якомога точно відповідати образу та піти впляс.

Хоч і по всім ознакам це справді дарк кантрі, проте мене особисто воно веселить та виганяє весь мінор. Окремо виділю текст : лірика доволі яскрава та легка, дуже мелодійно заримована, від чого відразу хочеться підспівувати .

Щоправда, для мене маленькою ложкою дьогтю слугує суть всіх текстів групи, які є занадто "американськими". Тобто гурт український, співає українською, але музика повністю американська. Можливо, що я "докопуюсь дубль #2", але мені б цікаво було б почути пісні цього гурту на тематику українського фольклору, наприклад. Мені здається це буде звучати, як мінімум, цікаво.

Тим не менш, "коли сумління твоє, не знайде собі місця", можна просто забити ефір дарк кантрі музикою родом з Кропивницького, і вона точно нічим не гірша тої що з умовного Техасу чи Огайо.

Оцінка: 10 з 10 ковбоїв Мальборо Відкрити / Коментувати

2023-03-16 21:43:40 Вперше я почув про Жадана на радіо Рокс і тоді для мене це був просто фронтмен гурту "Жадан і собаки".

    "Блін, класна пісня. По звуку , щирий український рок, але настрій в тексті дуже панковий" - сказав я тоді напарнику за кермом та прибавив гучності.

    Наступного разу, на блокпості мені розповіли про українського письменника, якого номінували на Нобелівську премію і мене це зацікавило, проте всього на пару днів. Але накрило мене більше всього від його поезії і тоді я почав вже цікавиться всім пов'язаним з особистістю Сергія Жадана.

    Людина й справді видатна. І книжки класні пише(фішку називати фонарі апельсинами я підрізав у нього, каюсь), і поезією сердечка краде, і протест проти всього своєю музикою виражає, ну цілий оркестр в одній персоні.

    Якщо говорити відверто,музику гурту "Жадан і собаки" я б не назвав вражаючою. Класно звучить перегружена гітара, барабани ритм видають теж який треба, але цей тромбон з трубою для мене завжди все портить.
    В моїх очах, це типовий локальний звук, дещо навіть нуднуватий. Так, може бути, що я докопуюсь і трішки душню, спорити не буду. Все ж, це непоганий ска-панк і в текстах зажди підіймаються важливі та болючі для українців теми.
    Просто хочеться, щоб ви почали знайомитись з Жаданом не тільки як панком, але й поетом та письменником, тому що він однозначно того заслуговує.

    На сьогодні це все, піду я. Там якраз "Бог завіз гуманітарку в Україну, два лайнери нового дорогого кокаїну".

Оцінка: 8 з 10 перевернутих автозаків Відкрити / Коментувати

2023-03-15 12:47:33 Як прочитати "За мною гори, яке там горе..." або ж " Ти знаєш, зорі також співають..." та не проспівати їх.
Це атмосферні пісні, які швидко залетіли у всі топи української музики. Мені вони також сподобались і в певний час в голові була чітко сформована думка, що Калуш справжні хіт-мейкери, здатні писати щирі душевні пісні, які будуть залітати людям в незалежності від музичних вподобань. Але, на жаль, говорячи мертвою мовою "нє всьо так однозначно".

Головні хіти гурту Калуш були написані не Псюком і не гострайтерами Енко. Їх написав хтось із заходу, вірніше, Хтось із Заходу.
Вова довгий час залишався таким собі "сірим кардиналом" української музики. Можна сказати, що в нього була репутація людини, яка напише для тебе хіт, а свою музику він писав в більшості своїй в стіл та дещо загружав на soundcloud.
Простий хлопець з Івано-Франківська, який просто "шарить за музику" і мене тішить тей факт, що зараз він почав займатися сольною кар'єрою виконавця.

Мені особисто зайшов трек "Пізно". Я з дитинства люблю реггі і з юності обожнюю ніч, тому цей трек попав прямо в сердечко відразу двома стрілами.
Просто люблю час доби коли "пізно, но ніч буде тепла, пізно, но добре самому".

Оцінка: 10 респектів від Боба Марлі з 10 Відкрити / Коментувати