2021-12-31 17:53:57
Знову ітоги року.
Без надмірних моїх заморочок і дефектів прошивки, рік був найскладнішим за *скільки часу можу пригадати*.
З першої половини я уже й не думав, що хоч щось позитивне буде.
Мама померла, а я пройшов безрадісний квест по догляду за безнадійно хворою людиною. Кнопки перепройти і якось все змінити нема, і абсолютно все, що зробив, не зробив чи міг зробити інакше, так і залишиться в моїй голові мабуть до того часу, поки сам не помру.
Із дитинства в мене над повікою залишився маленький шрам. Батьки вчили мене кататись на велосипеді, це було щось дитяче із двома колесами і ще двома причепними. Без причепних - просто велосипед, з ними - безпечний "транспорт" для малюка, який не вміє тримати баланс. І ось, пам'ятаю, ці колесика нарешті зняли, я їду, мама мене підтримує мене за сідло. Принцип роботи велосипеда зрозумілий, і мені вже все вдається. Але потім я повертаю голову і бачу, що мене вже ніхто не тримає, а я їду сам. Панікую і падаю в бордюр, розбиту брову зашивають в лікарні :).
Уже довго я жив сам і, хоч мама мені багато допомагала з різними побутовими штуками (відмовитись означало образити і посваритись), відповідальність за моє життя була майже виключно на мені.
Але відчуття відповідальності я уникав, хотілося думати, що я їду не сам і мене весь час підтримують. Що мої проблеми вирішать, а я далі буду трішки безпорадною дитиною, яку люблять і про яку дбають (скільки там перших рочків найскладніші у житті кожного хлопчика? 50 здається? ну я ще трішки молодший).
А тепер я бачу, що за сідло ніхто не тримає. Так досить страшно.
Незважаючи на це все, в 2021 році були й інші події.
Подорожував, хоч і не багато - 6 країн і всього 3 вперше (але це Африка, відкрив для себе новий континент).
Пройшов половину Лікійської стежки з рюкзаком.
Проїхав по Чаду, вперше побував у справжній пустелі. Побачив ще "не надто туристичну" Центральноафриканську республіку і Камерун. Познайомився з мандрівниками, котрі від сотні і до майже всіх країн відвідали (мені поки далеко до такого).
Порелаксував ще в Туреччині, попив глінтвейну і попарився в гарячих водах Австро-Угорщини.
Навчився багатьом побутовим навикам, почав покращувати своє життя за допомогою прибирань і ремонтів в квартирі. Вмію тепер ладнати водопровід, каналізацію і електрику.
Вчусь керувати автомобілем (нарешті записався в автошколу).
Вперше після шкільних років почав ходити в басейн, плаваю трішки.
Мало їздив на велосипеді і мало бігав, але все ж трохи тренуюсь і підтримую форму. Як і минулого року, вчусь самозахисту разом з крав-магістами.
Зрозумів, що за борги по комуналці мене поки з квартири не виселять (заробив трішки грошей в другій половині цього року) і, хоч шансів стати мільйонером (не в купонокарбованцях 91 року, котрі знайшов в квартирі, а хоча б в usd) поки нема ніяких, життя живеться і хоч щось заробити на пропітаніє вдається. А ще, переоцінив своє ставлення до грошей взагалі (абсолютно ніякі гроші цього світу не допоможуть, коли уже пізно допомогти, а ще, гроші просто один із ресурсів, переоцінюючи значення якого, станеш жадібним і дріб'язковим мудилою, а як так не хочу) і до інших життєвих цінностей.
Трішки обслідувався, починаю дбати про власне здоров'я.
Із соціальними зв'язками поки складно. Досить багато добре- і малознайомих людей допомагали мені чи пропонували допомогу, коли довелось за мамою доглядати. Втім, далі протягом року я не надто багато соціалізувався, більше сам по собі був. Якось так склалось. Але хороші люди були, і їм подяка за їх хорошість. Я зрозумів, що ні разу не мізантроп. Але я на такій хвилі, на якій трішки важче налаштуватись на інших чи їм на мене, ніж середньостатистично. Далі планую не уникати людей.
Коротше кажучи, я живу. В мене почала з'являтись впевненість: я це життя подекуди, моментами, поки не в'їжджаєш в якусь яму, навчився контролювати, не панікую і не кидаю руль, не падаю мордою в бордюр на рівному місці.
Період змін і турбулентності в мене вочевидь триватиме і наступного року. Загадаю, щоб все склалось якнайкращим чином і я не провтикав всі можливості, котрі
140 views14:53
Б
