Єдність - співіснування в любові Зараз багато говориться про | Архієпископ Віктор (Коцаба)

Єдність - співіснування в любові

Зараз багато говориться про єдність між Церквами та про збереження цієї єдності. Однак, практично ніхто не намагається пояснити, що саме він розуміє під словом «єдність».
Справа в тому, що для одних «єдність» – це збереження існуючих стосунків, навіть в тому випадку, коли ці стосунки стають токсичними для однієї зі сторін. Так, чоловік, який тероризує дружину, може вимагати від неї збереження «єдності» сім’ї, коли це вже небезпечно для її життя.
Для інших «єдність» полягає в дотриманні зовнішнього етикету, у створенні ілюзії «дружби» навіть тоді, коли кожен прагне досягнути і реалізувати свої власні інтереси. Це політична або бізнесова модель «єдності».
З християнської ж точки зору, «єдність» – це співіснування в любові, яке передбачає діалогічність. Єдність для християнина – це можливість сказати і бути почутим, це «Я», котре спрямовано на «Ти». При чому, це спрямування є реверсивним, тобто, розвивається в обидві сторони.
Єдність для нас – це відсутність егоїзму і пошук спільних рішень, які б не порушували діалог любові, і не стверджували зверхність одного над іншим. Єдність, таким чином, є рівністю, яка реалізується через любов.
У Першосвященницькій молитві Господь Іісус Христос говорить про це так: «Благаю не лише за них, а й за тих, хто повірить у Мене через їхнє слово, щоб усі були одне, — так, як Ти, Отче, у Мені, а Я в Тобі, — щоб і вони в Нас були; аби світ повірив, що Ти Мене послав. І Я передав їм славу, яку Ти Мені дав, — щоби були одне, як і Ми одне. Я в них, а Ти — в Мені; хай будуть досконалі в єдності, аби світ пізнав, що Ти Мене послав і полюбив їх, як і Мене полюбив» (Ін. 17, 20-23).
Тож, коли мова заходитиме про церковну єдність, то нам потрібно завжди пам’ятати, що справа не тільки в дотриманні канонів Церкви, але в діалозі, який має бути заснований на взаємній любові.