2021-02-19 16:18:56
МОСКОВСЬКІ ПРАВИТЕЛІ ЯК ВІДЗЕРКАЛЕННЯ РОСІЙСЬКГО НАРОДУ
«Русские мои все воры». Це зізнання належить першому московському цареві Іванові IV, відомому в історії, як Грозний. А свідчення про це щире царське зізнання належить англійському дипломатові та ювеліру Дж. Флетчеру, якому московський деспот передав золото аби той виготовив коштовний посуд для його царських потреб. Віддаючи злитки для виконання замовлення Грозний звелів йому ретельно дивитися за вагою. «Ведь русские мои все воры», - сказав він.
Відомо, що хворобливо-імпульсивний цар був дуже непослідовний у своїх симпатіях та апатіях до бояр, народу та навіть до своєї рідні. Інший англійський дипломат Джером Горсей говорив: «… он сам хвастался тем, что растлил тысячу дев и тем, что тысячи его же детей были лишены им жизни». Але щоб так про весь народ говорити, є досить підозрілим, адже в будь-якому випадку правитель, як правило, це повне відображення свого власного народу.
Тоді ж англійський дипломат Дж. Флетчер сказав цареві, що ви ж, мовляв, сам росіянин. На що Іван Грозний відповів: «Я не русский, предки мои германцы». Але ж він таки був від плоті і крові російської, з російського генеалогічного дерева, отож і для московського царя могло бути невластивим те, що було властиве для всього російського народу.
А за безумних часів своїх опричницьких, пішов походом на Новгород. Великокняжа Москва проявила свій буйний розбійницький норов проти міста, за яким підозрювала дух непокори та незалежництва. Вдумайтесь, у пісні, яка описує ті події, співається, як син Іван (якого пізніше батько вбив у нападі божевільного гніву) каже своєму батьку-душегубу: «А которой улицей ты ехал, батюшка, все сек и колол и на кол садил!»
Московська рать підпалювала новгородців живцем, кидаючи під волховську кригу не милуючи навіть немовлят (сучасні жителі «Новгорода», як пам'ять про ті жахливі події, зберігають назву ріки Волхов – Красна, і не тому, що річка величава, а тому, що червоніли та пінились її води від крові новгородців).
«Християнський» цар Іван упивався живою кров’ю разом зі своїм релігійним воїнством. Але тоді відняті було не тільки людські життя, а й усілякі скарби. Були пограбовані церкви і монастирі, конфісковані ікони та забрані навіть церковні дзвони! Усе награбоване цар звозив до себе й не збирався ні з ким ділитися здобиччю. Пізніше так само було й пограбовано Псков та його жителів - псковичів.
Ось Вам і Біблійне «не вкради», коли в московських традиціях було красти не те, що матеріальні цінності, а й релігійні реліквії разом з дзвонами! І не лише в іновірців, а й в одновірців.. Це народне бажання, нажитись не тільки на чужому але і на своєму браті, перекочувало і до сучасного Московського царства.
350 views13:18
B
