Хто вбив царя Філіпа? [8/8] У жовтні 336 року до н.е. Філіпа | Олександр Ант | Блог
Хто вбив царя Філіпа? [8/8]
У жовтні 336 року до н.е. Філіпа II було вбито в стародавній столиці Македонії — місті Егі (сучасна Вергіна), де він разом з усією родиною, воєначальниками, політиками та дипломатами збирався відсвяткувати весілля своєї доньки з Епірським царем. Вбивцею був Павсаній, особистий охоронець Філіпа. Коли цар заходив до міського театру, воїн заступив йому дорогу та блискавично завдав ударів мечем, після чого кинувся тікати.
Одразу маю зазначити, що дотепер не існує єдиної достовірної версії стосовно замовників чи спільників Павсанія. Проте це не завадить нам спробувати розібратися, хто ж міг бути замовником вбивства царя.
Павсаній? Ця версія була опублікована ще самим Арістотелем [1], який був сучасником тих подій. Зокрема, він писав: «Філіп був убитий Павсанієм за те, що не захистив його від наруги (зґвалтування) з боку Аттала та його оточення». Проблема полягала в тому, що Павсаній був коханцем Філіпа. За словами грецьких істориків на кшталт Клітарха та Діодора Сицилійського, Аттал збезчестив Павсанія на знак помсти. Начебто його племінник, якого теж звали Павсаній, загинув через нього. Також існує версія, що Павсаній (вбивця) недолюблював племінника Аттала, бо той перебирав на себе все більше уваги Філіпа. Тому заздрісник й звів суперника на той світ. З усім тим, після наруги Павсаній звернувся до царя, аби той покарав Аттала, але отримав відмову. Натомість цар, наче як для компенсації, підвищив Павсанія по службі до свого охоронця. Цей метод вирішення проблеми цікаво показує самого Філіпа, який звик отримувати бажане від дружин, коханок та коханців і повністю ігнорував їхні почуття. Можемо припустити, що Філіп гадав, що все можна купити.
Олімпіада? Вона постає ледь не головною підозрюваною в організації вбивства Філіпа. По-перше, завдяки її мотивації та загальному образу. А по-друге, через цікаві факти, які описав римський історик Юстін [2]: після вбивства Філіпа вона поклала на голову Павсанія золотий вінок, поки той висів розіп’ятий на хресті. Потім вона наказала зняти його тіло та поховала, ще й зобов’язавши щороку приносити обов’язкові жертви на його честь. Також Юстін згадував і про те, що Олімпіада могла намовити самого Павсанія на вбивство. Мовляв, вказуючи йому на те, що Філіп навмисно не покарав Аттала, бо не цінував кохання Павсанія.
Александр? Син і спадкоємець є ще одним традиційним підозрюваним, про що пише Діадор Сицилійський [3]. В цієї версії є цікавий аргумент: за втікачем Павсанієм побігли Аттал, Перддіка та Леонатт. Останні двоє були друзями Александра та його особистими охоронцями. На додачу, їх вважали дружнім й до Олімпіади. Буцімто саме вони завдали удару списом (або Перддіка [4]), тим самим вбивши злочинця, хоча його мали схопити живим. Зокрема, аби свідчити, хто намовив його чи бодай оголосити мотивацію його вчинку. З цього виходить, що Павсанія вбили для того, щоб той замовчав, або це була прикра випадковість. Кожен може сам обрати найімовірнішу, на його думку, версію.
Чи був цинічним вчинок Олімпіади? Може здатися, що її прояв поваги до Павсанія є цинічним. Проте варто розуміти мотивацію цариці: вона в першу чергу була матір’ю. Тож вона не могла ігнорувати те, що Філіп поставив легітимність та права Александра під сумнів, взявши нову дружину з македонської знаті. Пізніше загроза нагадала про себе, коли цар накинувся на її сина з мечем, бо той захистив честь матері (про це писав тут). В той момент для левиці Філіп перестав існувати, бо він загрожував її дитині, а значить перетнув межу. До слова, Олімпіада до останнього подиху буде захищати спадок свого сина — його дітей.
В смерті Філіпа для Олімпіади крилася лиш одна прикрість. Александр, ставши царем, майже одразу й назавжди покинув Македонію, вирушивши завойовувати світ. Олімпіада залишилася сам на сам з ворогами, яких богиня Македонії все-таки змогла здолати, прикривши синові спину.
Джерела:
1. Aristotle. Politics. Book V. Section 1311b
2. Marcus Junianus Justinus. Epitome of the Philippic History of Pompeius Trogus. Book IX. 7.
3. Diodorus Siculus. Book XVI.93.1.
4. Там же. Book XVI.94.4.
