Білявка.
Твій зверхній погляд, впевнена хода —
Дівиця, яка звикла до всього йти сама
Не знаєш остраху і не боїшся болю,
Одна ти обираєш свою власну долю.
Не знаю, що робити і як підійти ближче.
Ти мов Княгиня, що завжди інших вище.
Та я готовий визнати твоє веління
Якщо ти спровокуєш уст моїх тремтіння.
Гостра усмішка, прозорий твій наряд,
Ти знала все й не слухала чужих порад.
Повільно наближаєшся, не ховаючи очей,
І вже не вберегтись від безодні тіней.
Біла шкіра й солодка тонка постава —
Я ледь тримаюсь від того, як грає моя уява.
Золоті кудрі спадають аж до оголених грудей,
Втрачаю мову, не втримую в руках речей.
Ти зв'яжеш мої руки, усміхнешся лукаво.
Білявко, ти обожнюєш, коли все так цікаво
Розірвеш сорочку та подряпаєш живіт,
Тобі так до вподоби залишати на моєму тілі слід.
Впивайся всевладдям, тугіше стягуй пута,
Дівице, для мене ти як та пʼянка отрута
Ти піднімеш блузу аж до стегна,
Я розумію — ти будеш рухатись сама.
Відчуваю тебе, твоє стрімке бажання,
Ти така ненаситна в мить нашого кохання.
Спрага спадає і ти мовиш слова:
Милий, нумо спалимо наші серця!
#вірші
