​​Верховна Рада ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобіг | Ірина Борзова

​​Верховна Рада ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству, яка відома також як Стамбульська конвенція.

Відповідний законопроект виніс на розгляд Парламенту Президент України Володимир Зеленський.
Ця міжнародна угода, уперше підписана в 2011 році. Це перший подібний документ, який юридично зобов'язує створити правову базу для боротьби з насильством щодо жінок. Країни, що приєдналися до конвенції, повинні криміналізувати психологічне насильство, переслідування, фізичне і сексуальне насильство, примусовий шлюб, примусові аборти і стерилізацію.
Документ підписали 46 країн і Євросоюз. Проте ще 11 з них, у тому числі і Україна, не ратифікували цю угоду.
Конвенція була підписана Україною ще у 2011 році, але досі не була ратифікована. Деякими державами-членами ЄС ратифікація конвенції озвучувалась як передумова затвердження статусу кандидата на членство в Євросоюзі.

Що передбачає Стамбульська конвенція?

1. Захист жінок від усіх форм насильства й недопущення, кримінальне переслідування та ліквідація насильства стосовно жінок і домашнього насильства;
2. Сприяння ліквідації всіх форм дискримінації стосовно жінок та заохочення дійсної рівності між жінками та чоловіками, у тому числі шляхом надання жінкам самостійності;
3. Розробку всеосяжних рамок, політики та заходів для захисту всіх жертв насильства стосовно жінок і домашнього насильства та надання їм допомоги;
4. Заохочення міжнародного співробітництва з метою ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства;
5. Забезпечення підтримки та надання допомоги організаціям та правоохоронним органам в ефективному співробітництві для прийняття комплексного підходу до ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства.
Ця Конвенція застосовується до всіх форм насильства стосовно жінок, у тому числі домашнього насильства, яке зачіпає жінок непропорційно.
Сторони заохочуються застосовувати цю Конвенцію до всіх жертв домашнього насильства. Під час виконання положень цієї Конвенції Сторони звертають особливу увагу на жінок – жертв насильства за гендерною ознакою.
Ця Конвенція застосовується в мирний час і в ситуаціях збройного конфлікту.

Зобов’язання підписантів Стамбульської конвенції

1. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для захисту всіх жертв від будь-яких подальших актів насильства.
2. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів згідно з національним законодавством для забезпечення існування належних механізмів здійснення ефективного співробітництва між усіма відповідними державними органами, у тому числі судовими органами, прокуратурою, правоохоронними органами, місцевими та регіональними органами, а також неурядовими організаціями та іншими відповідними організаціями й суб’єктами, для захисту й підтримки жертв і свідків усіх форм насильства, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції, у тому числі шляхом звернення до загальних і спеціалізованих служб підтримки, зазначених у статтях 20 та 22 цієї Конвенції.
3. Сторони забезпечують, щоб ужиті заходи:
– ґрунтувалися на гендерному розумінні насильства стосовно жінок і домашнього насильства та зосереджувалися на правах людини та безпеці жертви;
– ґрунтувалися на комплексному підході, який враховує відносини між жертвами, правопорушниками, дітьми та їхнім більш широким соціальним оточенням;
– були спрямовані на уникнення повторної віктимізації;
– були спрямовані на надання самостійності та економічної незалежності жінкам – жертвам насильства;
– дозволяли, де це доречно, щоб різні служби захисту та підтримки розташовувалися в тих самих приміщеннях;
– ураховували особливі потреби уразливих осіб, у тому числі дітей-жертв, та були доступними для них.
4. Надання послуг не повинно залежати від готовності жертви висунути обвинувачення або свідчити проти будь-якого правопорушника.
5. Сторони вживають відповідних заходів для забезпечення консульського й іншого захисту та підтримки їхнім громадянам та іншим жертвам, які мають право на такий захист, згідно з їхніми зобов’язаннями за міжнародним правом.