Від борця за свободу України до радянофіла, або коротка історі | Буква Ґ.
Від борця за свободу України до радянофіла, або коротка історія про Євгена Петрушевича
Ми любимо ділити світ на біле і чорне, на добро і зло, на світло і темряву. Так нашому мозку легше сприймати навколишній світ та інформацію. Але чи варто ділити людей на хороших і поганих, особливо історичних осіб? Однозначно ні.
Євген Петрушевич - голова Української Національної Ради ЗУНР. Це знають усі. Але яким був Петрушевич насправді? До чого прагнув? Що хотів? І чому одного дня він заявив, що варто залишити думки про самостійність України?
1 особистість - 4 грані…
Євген Петрушевич
як добродій та громадський діяч.
Я не помилюся, коли скажу, що він був людиною з добрим серцем та емпатією. На початку професійного життя він працював адвокатом, але не нажив великих статків. Значну частину своїх коштів віддав на громадську діяльність, від бідних селян не брав грошей за свою роботу. За його кошти було куплено місце народного дому в Сокалі, був лідером молодіжного руху, брав участь в «Академічному братстві».
Як захисник інтересів України
Євген Петрушевич був справжнім патріотом своєї землі, він боровся за самостійність Західної України. Тому момент, коли Австрійський уряд відмовився дати свободу українському народу - став переломним. Криза відносин посилювалася, згодом почалась війна. Петрушевич розуміє, що змагається не тільки за незалежність Галицько-Волинсько-Закарпатських земель, він змагається за соборну українську державу. Коли, якщо не зараз, об’єднатися?
Як ініціатор Акту злуки
За ініціативою Петрушевича, відбулося об’єднання УНР і ЗУНР. Урочисте оголошення Акту злуки відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі. Цей день назавжди ввійшов в історію України. Але зовсім скоро Петрушевич розчарувався в Симонові Петлюрі, адже той був готовий пожертвувати Західною Україною для Польщі заради об’єднання з польським військом проти більшовиків. Нашому п. Євгенові, який понад усе прагнув незалежності від Польщі, це, звісно, не подобалося.
Як диктатор
На початку червня 1919-го, коли польська армія захопила майже всю Галичину, парламент і уряд ЗУНР передали всю владу Петрушевичеві. Він став диктатором, і в його обов'язки входило представництво влади президента та виконавчої влади одночасно. Керівництво УНР розцінило це рішення як прояв сепаратизму, і Петрушевича виключили зі складу Директорії.
День, котрий змінив усе
Петрушевич боявся, що петлюрівці його заарештують, тому під час виступу 12 листопада сказав те, що від нього ніяк не очікували. Його слова звучали там: "мусимо залишити думку про самостійність і шукати порятунку в порозумінні з Денікіним… Треба погодитися на автономію, бо ми ще не доросли до самостійности. Україні бракує для державного будівництва освіти, інтелігенції, тому думати сьогодні про самостійну Україну — це просто фантазія!".
Вислів, що Польща не страшніша за Росію зараз звучить як жарт. Але нам не варто забувати , що на початку 20ст. Польща аж ніяк не вважала себе окупантом галицьких земель. Так, Петрушевич прагнув, у першу чергу, захистити землі Західної України, у той час, як Петлюра був готовий пожертвувати ними.
Але чи Петрушевич після слів про неготовність та неможливість України стати незалежною залишився авторитетним державним діячем? Ні, такі слова зламали його кар’єру. Чи маємо право його засуджувати? Мабуть, ні.
То він усе-таки став радянофілом?
Невдовзі після своєї промови він переїхав у Берлін. Вже там він почав зустрічатися з представниками Радянської України та ходити на їх збори. Його намагалися схилити до нового бачення країни. Проте терор 1933 повністю позбавив Петрушевича думок про Україну радянську.
Як почував себе Петрушевич у Берліні?
Ми можемо тільки уявити, які глибокі душевні переживання він проживав. Мабуть, із часом він пожалкував про свої слова. Знаємо, що не один раз хотів покінчити життя самогубством, постійно відчував провину за програну війну, а життя доживав у бідності.
Який же висновок?
Євген Петрушевич відіграв важливу роль в історії України, але, попри те, став неоднозначним діячем.
