Щодо збірника матеріалів про утворення ПЦУ (продовження) #і | ✙ Churcher ✙
Щодо збірника матеріалів про утворення ПЦУ (продовження)
#інсайдиChurcher #упцкп #пцу #церковнаборотьба
Повертаємось до книжці з документами Об'єднавчого собору 2018 р. Як ми писали, найбільш цікавим є "Протокол Помісного Об'єднавчого Собору Православної Церкви України". Цей документ, на жаль, написаний не зовсім зрозуміло: складається враження ніби про щось не згадали випадково, а про щось, мабуть, і навмисно.
Протокол починається з переліку учасників. Чомусь у ньому немає згадки про жодного з архієреїв українських церков, але детально розписані екзархи Вселенського Патріархату. Безперечно, вони мають опинитися в цьому історичному документі, але не зрозуміло, чому не знайшлося місця для українських ієрархів? Тим більше, що окремо вказали всіх почесних гостів: Порошенка, Ющенка, Парубія і митрополита Адріанопольського Амфілохія.
Також цікаво, що біля назв церков, на базі яких мала бути створена ПЦУ, дописали "юридично розпущена". Причому поруч із назвою УПЦ немає жодної згадки про її зв'язок з московським патріархатом (адже після скасування акту від 1686 року вона вже належала до юрисдикції Вселенського патріархату).
Далі, в самому тексті протоколу всі, хто брав слово, згадуються згідно з їхніми титулами, наприклад, митрополит Еммануїл Адамакіс записаний як митрополит Галльський Еммануїл, архієпископ Даниїл Зелінський - як архієпископ Памфільський Даниїл... і лише один Філарет (який на той час був патріархом УПЦ КП і якого патріарх Варфоломій офіційно визнав у митрополичому сані) залишився просто "владикою Філаретом". Та ще й контекст не зовсім приємний - всі до і після нього висловлювали пропозиції, або пояснювали будь-які процедури і тільки колишній глава УПЦ КП "дивувався" з приводу того, "що його кандидатуру разом з кандидатурою владики Макарія (Малетича) (УАПЦ) не допущено до висування на посаду Предстоятеля". Зрозуміло, що зняття кандидатур Філаретом і Макарієм - це одна з умов отримання Томосу, але навмисно згадувати двох предстоятелів саме в такому тоні... Нібито протокол укладали вже після сварки Епіфанія зі своїм вчителем (хоча, звичайно, ні).
Так чи інакше, потім, зокрема завдяки цієї книжці, наші потомки сформують певні погляди не тільки на події, що пов'язані з отриманням Томосу, а ще й на історичну постать патріарха Філарета, який, незважаючи на розбіжності з митрополитом Епіфанієм і Мінкультом, залишається головним архітектором української духовної незалежності.
На наш скромний погляд, таких зневажливих згадок можна було уникнути - подібна дрібна мстивість ліпше пасувала б тому ж московському патріархату, але ніяк не українській церкві, яка, дасть Бог, скоро зобачить чергові визнання з боку Помісних церков. Достатньо було б залишити декілька моментів, які описують позицію Філарета - наприклад у статті О. Сагана, яка теж увійде до цього збірнику. Але, маємо те, що маємо.
Цікаво, що водночас із подібними згадками про Філарета, Олександр Саган залишив декілька абзаців про митрополита Михаїла Зінкевича: там описується ситуація з шантажуванням архієрея, від якого вимагали зняти кандидатуру на користь митрополита Епіфанія. До протоколу, правда, це не увійшло.
Що в підсумку? На наш погляд, це буде трохи неоднозначна книга, яку наші потомки мають читати, періодично зупиняючись аби проаналізувати інші джерела. Історію, як всі знають, пишуть переможці. І в цьому випадку образ, в якому змальовують почесного патріарха Філарета, обумовлюється якраз цією причиною.
