Нотаріус посвідчив заповіт за межами свого нотаріального округ | Civil Law Platform 🧐

Нотаріус посвідчив заповіт за межами свого нотаріального округу. І що?

Братия! Говорю по рассуждению человеческому:
даже человеком утвержденного завещания никто
не отменяет и не прибавляет к нему.
Послание Апостола Павля к Галатам Гл.3:15

Здавалось би, ці непереходящі у віках істини є непорушними, аксіоматичними. Однак за невідомими причинами українські суди руйнують волю заповідача. При чому причинами такої руйнації (смішно сказати, якби не було так гірко) є порушення нотаріусом меж нотаріального округу.

Щодо цієї проблеми я висловлювалась вже не раз, але є необхідність ще раз повернутися до цього і ще раз наголосити на відсутність підстав вважати такі правочини недійсними (нікчемними) або визнавати їх недійсними (як оспорювані правочини). Правочин може бути нікчемним або визнаватися судом недійсним у випадках та на підставах, передбачених, зокрема, статтями 215 та 203 ЦК. З перелічених тут підстав слід зупинитися лише на двох – відповідність змісту правочину вимогам цивільного законодавства та порушення форми правочину.

Якщо розглядати першу підставу, то вона в цих випадках не може бути застосована, по-перше, тому що йдеться про цивільне законодавство. Правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК і не належить до норм матеріального права. А законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може впливати на матеріальне право, встановлюючи підстави недійсності правочину, якщо таких підстав для його недійсності матеріальне право не містить.
Отже, норми Закону України «Про нотаріат» аж ніяк не можуть впливати на дійсність правочину, регульованого ЦК. Негативні наслідки порушення нотаріусом ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат» мають передбачатися законодавством про нотаріат, яке втім таких наслідків не містить.

Аналіз ч. 1 ст. 1257, статей 1247— 1249, 1253 ЦК дозволяє констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту, як письмова з нотаріальним посвідченням. Форма правочину – це спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. При цьому ЦК України передбачено лише дві форми правочину – усна та письмова, а вимога нотаріального посвідчення письмового правочину не створює якоїсь третьої «форми» й може лише вказувати на додаткові вимоги до письмової форми правочину в окремих випадках.
Якщо нотаріус посвідчив правочин, то цю вимогу додержано. Відсутні підстави вважати, що посвідчення нотаріусом правочину поза межами свого нотаріального округу не має юридичної сили, тобто що правочин не можна вважати посвідченим нотаріально.
Отже, якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК та можуть вплинути на дійсність заповіту.

Ані ЦК, ані інші закони не містять такого наслідку порушення вимог Закону про нотаріат про нотаріальні округи, як нікчемність правочину (у тому числі заповіту у контексті ч. 1 ст. 1257 ЦК). Більше того, не містить такого наслідку і Закон про нотаріат.

Щодо такого виду недійсних правочинів, як оспорювані правочини, то відповідно до ч. 2 зазначеної статті ЦК суд визнає заповіт недійсним лише з тих підстав, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. А таких підстав у разі порушень меж нотаріального округу немає, адже вади волі особи в правочині і недодержання вимог нотаріального законодавства — це не однотипні порушення.

Таким чином, недодержання нотаріусом вимог закону про вчинення нотаріальних дій у межах свого нотаріального округу не може мати будь-яких негативних наслідків для особи - сторони правочину, яка не припускалася порушення вимог закону

З повагою, проф. І. Спасибо-Фатєєва