Звертаю увагу на такі аспекти, які слідують із рішень судів. 1 | Civil Law Platform 🧐

Звертаю увагу на такі аспекти, які слідують із рішень судів.
1. Рішення суду 1 інстанції договір визнано недійсним та застосовано наслідки визнання договору недійсним шляхом повернення сторін в первісний стан.
2. ВС не погодився з судом 1 інстанції щодо застосування такого наслідку недійсності договору купівлі-продажу як скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно за його набувачами (ТОВ «ВІВАТ» та ТОВ «ИРИС»).
3. Відповідно до зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації створено новий об`єкт права власності.
4. Ефективний спосіб захисту ВС вбачає у відновленні становища, яке існувало до порушення, повернення відповідного майна боржнику шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності відповідачу (особі, яка визнанна винною у вчиненні злочину і має відшкодувати шкоду) із посиланням на пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Тепер перейдемо до аргументів за правильність правових позиції ВС
1). В цій справі немає посилання на ст. 216 ЦК, не вживається термін «реституція». ВС спирається на п.4 ч.2 ст. 16 ЦК.
Натомість, по-перше, термін «реституція» і не вживається в ЦК взагалі. По-друге, зазначені норми співвідносяться як загальна і спеціальна. Яким чином можна відновити становище особи до порушення? Поверненням їй майна. Про що сперечатися? А вона має повернути отримане нею майно за недійсним правочином? Чи лише їй повертається і вона збагачується, тобто отримує більше ніж до порушення? Хороша схема! Така собі - справедлива.
Тож безсумнівно, що співвілношення п.4 ч.2 ст. 16 ЦК та ст. 216 ЦК спрацьовує і забезпечує цей баланс. А вказувати першу норму і замовчувати другу – це не той шлях, яким слід йти. І конкуренції норм тут немає.
2). Як можна повернути майно стороні недійсного правочину, якого вже не існує? Замовчування ст. 216 ЦК тут також не на користь вирішенню проблеми, оскільки саме в цій статті зазначається, що у разі неможливості повернення майна, переданого за правочином, слід відшкодувати його вартість.
І от тут якраз і перший гострий кам’янець: вартість цього майна було сплачено і продавець отримав кошти. Вимусити покупця ще раз заплатити? Хм, вибачте.
3). Майно, яке виникло замість того, що було відчужене за договором, визнаним судом недійсним, належить на праві власності покупцеві. І тут немає жодного сумніву. Якщо за недійсним правочином виходить, що відпадає правова підстава для набуття права власності на майно і покупець не стає власником, то він і має його повернути. Але ж якщо покупець звів нову нерухомість і став її власником, то в нього інша підстава набуття права власності на це нове майно, а не недійсний правочин.
Тож позбавлення права власності має відбуватися у законний спосіб. Я не вбачаю такого способу за цими обставинами.
Таким чином, емоції давайте залишимо осторонь і виходимемо із тої правової ситуації, що особа, яка побудувала нове майно замість придбаного нею за недійсним правочином (ще раз підкреслюю, що я навіть не обговорюю те, чи були підстави для визнання його недійсним), стала власником. Вилучити в неї її майно і задовольнити вимоги кредиторів другої сторони недійсного правочину – це просто недопустимо.
А от те, як бути в подібних ситуаціях, коли особа має право, її право порушене, але не відомо, яким чином його захистити – це тема окремої розмови. І приклади інші можна навести.
Далі, можливо, буде…
Проф. І. Спасибо-Фатєєва