Все нормально, в моєму аресвіті 2 тижні — це 2-3 тижні! До реч | Ціан пише

Все нормально, в моєму аресвіті 2 тижні — це 2-3 тижні! До речі, ви знали, що саме така логіка спонукала Radiohead назвати свою пісню «2+2=5»?

Все, все, переходимо до новин.

Цього тижня через деякі формальні обмеження я радше за все не зможу викласти текст у четвер, тому чекайте його пізніше.

Наступного тижня чекайте на есей про основи сюжету, який я лише тільки розпланував і взагалі не знаю, як воно вийде і ааа ну що поробиш.

Після цього сподіваюсь зробити невеличкий есей про магічний реалізм та абсурд, трохи підлаштований за часом під Оскара, який, я сподіваюсь, отримає «Все завжди і водночас».

Ну, і якщо вже виходить так, що цей місяць — місяць есеїв, то на останній тиждень теж придумаю якийсь есей. Ідей у мене багато, але я не знаю точно, що хочу. Тому я думаю зробити опитування, і ви мені скажете, яка з тем вас цікавить більше за все.

***

Регулярний (ХА-ХА) апдейт «Акваріума» — до кінця чернетки залишилось дві сцени. Я відкладаю їх як можу, тому що ну це я, і вони навіть не те, щоби були занадто складні… Не знаю, не буду казати точно, щоби не демотивувати самого себе.

Почала вести щоденник. Не щодня — лише тоді, коли мені є, що сказати. Раніше я вважав, що треба викидати туди всі думки про день, та ще й регулярно, і це мене трохи зламало: я настільки швидко думаю та верчу туди-сюди свої переживання, що записувати їх на сторінки відчувається як повторення вже пройденого, а не якась змістовна рефлексія.

Зараз я просто пишу тоді, коли мені хочеться писати, або, радше — коли я застряг. Не можу зрозуміти свої почуття, не можу знайти причину відкладання того чи іншого завдання. І воно допомагає: можливо, бо сам процесс фізичного писання в нотатнику заспокоює, можливо, бо я роблю павзу від інтернету, сповільнюю думки під швидкість моєї ручки, можливо, бо я трохи займаюся самотерапією.

А ще дивна річ — але англійською щоденники в мене пишуться набагато приємніше, ніж українською. І текст виглядає краще на сторінці, і думки рухаються плавніше… Дивні дива, кажу я вам!

***

Наостанок полишаю вас з невеличкою історією і питанням до неї.

Колись давно, коли я ще вчились у школі, в мене була вчителька поетичної творчості. І було в неї улюблене слово — таке улюблене, що вона мало не цілий урок промовляла йому оди, із захопленням розносила класом слова про те, яке воно дзвінке, яке об’ємне, яке українське в усій свої суті! Я, тоді ще мале, звісно, сміялися з цього, нашіптували сусіду по парті «та що там, от хєр — оце звучне слово!». Ну, я досі вважаю, що воно звучне, але воно під мій сьогоднішній запит трохи не підходить.

З отією вчителькою ми потім досить багато спілкувалися, і я навіть опублікував свої вірші в шкільній збірці (з дуже крінжовою назвою «Едельвейс на долоні», але гей, альтернативно вона хотіла назвати її «Ельфи ери хай-тек», і най вже буде едельвейс ХД). І от вона в мене асоціюється з чимось таким, знаєте… ну як тітоньки в РАЦС, які на весіллях промовляють усіляке за «два човни, що зустрілися течією» та «голуби, що нестимуть любов у світ», таке. Мені з нього завжди сміятися хочеться, лише коли я в цьому участі не беру — тоді мені хочеться просто під землю провалитися ХД.

Так от. Слово це було «тронка» (дзвіночок, який чабани вішають на шию тваринам, щоб їх легше було розшукувати в темряві, у лісі і т.ін.).

І мені от цікаво, як ви думаєте: наскільки буде флексом дати собі псевдонім Ціан Тронка? ХД