Про війну. 24 лютого ми встали о 4.30. Пили каву як завжди. | 24 сотки 🏡 Особистий досвід: З міста до села

Про війну. 24 лютого ми встали о 4.30. Пили каву як завжди. Шум вибухів ми чули, але з надали цьому значення, т.к. ми живемо у військовому містечку та вже звикли до звуків навчань. Єдине, що збентежило, чому так рано? Зазвичай вони розпочинали близько 8-9 ранку.

Буквально одразу нам почали дзвонити друзі, зателефонувала донька (вона мешкає на Салтівці). Усі почали говорити, що на нас напали, і почалася війна. Ми не могли звикнути до думки, наш мозок це не приймав. Чоловік мав везти сина до школи до Харкова, сам відвозити замовлення та їхати на роботу. Малого ми вирішили залишити вдома. Ми продовжували збирати замовлення. Я фотографувати товари для магазину.

Близько 7-ї ранку я стояла біля вікна. Почула сильний вибух і хвиля похитнула вікно. Я вийшла надвір і побачила пожежі в містечку. За кілька днів до цього я сказала, що потрібно підготувати підвал про всяк випадок, і ми відклали цю справу на суботу. Тож нам довелося займатися підготовкою підвалу. Ще пам'ятаю, яка була гарна погода: було по-весняному тепло та світило сонечко. До другої половини дня ми закінчили з підвалом і спробували поїсти. Було дуже дивне становище, нічого не хотілося і жах про майбутнє.

Наступного вечора ми чули з траси гул техніки. Він тривав понад дві години. То була ворожа техніка, вона їхала на Харків. Далі ми опинилися з трьох боків оточені ворогами, на відстані 10 км. Було дуже голосно. Коли били Харковом, Прольотом і Салтівкою, будинок наш тремтів. Я навіть боюся уявити, що відчували люди, які живуть у цих районах. З третього боку прилітало снарядами та ракетами нашою місцевістю.

Так у підвалі ми провели місяць. Багато ночей довелося там пробути, спати також не могло. Був час, коли вимикали світло і ми сиділи там при -25 С. Загорталися в ковдри, грілися чаєм та грілкою. Стало трохи тихіше, коли звільнили Малу Рогань 25 березня. То був перший звільнений населений пункт у нас. Ми це одразу відчули. Розчистили "дорогу смерті" на Харків і почала налагоджуватись логістика. У магазині почали з'являтися продукти. Запрацювала пошта і ми чекали посилки від брата та доньки.

Потім ми ще два місяці чули, як розстрілюють Салтівку. На нашій місцевості періодично прилітало. Особливо гостро було у квітні. Нині теж обстріли не вщухають. Днями взагалі зовсім близько прилетіло. На фото той самий льох, в якому ми ховаємось при небезпеці. Навіть не знаю, чи він врятує нас...

Дякуємо що ви з нами.
Запрошуйте друзів https://t.me/dacha24sotki

#війна #война #погреб #подвал