«Взаимодействие в целях повышения глобальной безопасности» або ефект метелика в часовій перспективі.
31 рік тому, 24-го жовтня 1991 року український парламент ухвалив заяву «Про без’ядерний статус України». Так, в обмін на «паперові гарантії безпеки», за декілька років Україна вимушено позбулася третього за потужністю в світі ядерного арсеналу, який було передано до рук найзапеклішого ворога — російської федерації.
Доречні слова, аби описати реалії, в яких ми опинились завдяки цій події, сказав колись генерал де Голль: «держава, котра не володіє ядерною зброєю, тоді як інші цією зброєю володіють, не володіє своєю долею».
Відтак остаточно в згубності цього вчинку ми переконалися в 2014 році, коли росія вперше перетнула наші кордони. Тоді й з’ясувалося, що замість гарантій безпеки з боку підписантів Будапештського меморандуму — лише занепокоєння, а замість захисту — консультації, які ні до чого не зобов’язують. Здається, у той момент прозріли навіть скептики, адже всі збагнули, що меморандум став чи не найфатальнішою помилкою Незалежної України.
І в цьому ми пересвідчилися знову в 2022 році. Сьогодні росія скерувала ядерні боєголовки в бік суб’єкта будапештської угоди, якому за тією ж угодою обіцяла ненапад, безпечність та повагу до суверенітету й кордонів. Ба більше, сьогодні з кремля махають все тими ж боєголовками, погрожуючи розправою вже майже всьому світові.
Досвід не з кращих, але з нього ми затямили найважливіший урок. Більше ніколи не покладатися на оманливу безпеку, засвідчену розчерком брехні. Натомість покладатися на власні сили, вкладаючи їх в розбудову потужної оборонної міці, найпрофесійнішого війська та найкращих військових технологій. Тепер це – наш єдиний шлях існування. Підтримка інших країн у повномасштабній війні важлива та на сьогодні є вкрай цінною, але ніхто нас не захистить так, як ми здатні на це самі.
Данило Брусов
