Прокляття знято - дочитана ще одна книга! Бо я вже було поч | Читай, krw, книжки️📚
Прокляття знято - дочитана ще одна книга! Бо я вже було почала нервувати, що так на 4-х і зостанеться мій читацький квітень.
Третя книга з серії ретродетективів про Тараса Адамовича Галушко, колись помічника головного слідчого Київської поліції, а тепер простого пенсіонера, який воліє вирощувати сад, варити смачні напої та грати у шахи із такими ж пенсіонерами, як сам. Але ж хто йому дасть так прониджувати свій розшуковий талант, коли навколо постійно хтось його потребує? І ось вже третя справа для справжньої команди приватних сищиків готова - звіряче вбивство старого майстра, що вмів виготовляти меблі із потаємними механізмами, сталося просто по сусідству із домом Тараса Адамовича. Бувший слідчий Галушко із своїми вже притертими напарниками: курсисткою Мірою Томашевич та Яковом Менчицем, молодим слідчим поліції, до яких певною мірою доєднався й Олександр Горенко, колишній пілот, узяли розізнати, хто ж вбив старого майстра? По мірі розслідування питань стає все більше. Чому половина київських шніферів шукають якісь таємничі смарагди? Яке відношення до них мають цукровий магнат Лев Бродський та меценатка Варвара Ханенко? І чому у Київ знову повернулася неймовірно харізматична пара молодих аферистів - балерина Бася і Міхал Досковський?
Якщо б мене попросили одним словом охарактеризувати всю цю вже повноцінну серію ретродетективів, то я б сказала "добротність". Це така добротна жанрова проза, яка знаходиться у майже ідеальному стані гармонії. Вона не примітивна і не перетворює твій мозок на кисіль - з одного боку, і не претендує елітарною надінтелектуальністю на звання Великого Роману, що залишиться у Віках - з другого. Тому підходить практично кожному. Комусь - аби відпочити із книжкою, а комусь - аби спробувати прокачати мозок розгадуванням загадок і секретів.
За законами жанру всі три романи мають кожен свій окремий кейс-задачу, головних та другорядних героїв, наскрізних вигаданих персонажів та певну прив'язку до справжніх історичних подій, а значить і справжніх історичних осіб. Але не чекайте тут сухої документалістики. Це у першу чергу художні твори, а аж ніяк не репортажна хроніка Києва початку 20 століття.
Читати ці ретродетективи приємно: герої тут не бісять картонністю чи шаблонністю, оповідь розвивається хоча й повільно (але як вона ще може рухатися, коли на дворі - десяті роки минулого століття?), але й достатньо для того, аби інтерес тримався до останньої сторінки. Да і цікавість до того, куди заведе головних героїв фантазія авторів не меншає від книги до книги. Єдине, що відверто псує всю насолоду від читання, це якість видання: Фоліо як завжди примудряється випустити книги на такому папері, що ви можете з легкістю прочитати з однієї сторінки ще кілька наступних, не гортаючи їх, просто на просвіт.
Тож, із чистою совістю щиро рекомендую всі три справи цінителям стилю саме ретродетективів, а сама буду чекати, що там автори вигадають у наступних романах
