Зранку всі сидять і сруться у дописі письменниці Світлани Та | Читай, krw, книжки️📚
Зранку всі сидять і сруться у дописі письменниці Світлани Тараторіної, авторки "Лазаруса", який свого часу змусив мене повірити у реальність нашого суто українського фентезі без ельфів. Але сруться не за ельфів, а за мовну позицію, бо пані Світлані, за її словами, "заскочили думки" Іларіона Павлюка, який, як відомо, пише свої романи російською, бо йому так легше, а потім віддає перекладачу, бо видається він все ж таки в Україні.
І знаєте, я от зараз взагалі хочу не про позицію Павлюка зокрема чи мовне питання в цілому поговорити. Я за інше. Бо чи не найпершим коментом йде обурення від пані, яку просто вкрай возмутіло те, що Павлюк посмів назвати книгу продуктом. "Він так і сказав - продукт?", вочевидь накрапуючи собі валокордину, питає пані. І от тут вже заціпило мене.
Бо оце ставлення до книжок - всіх, скопом, як факту - як до чогось сакрального, чогось такого, що не можна оцінювати споживчими рамками, чогось надзвичайного і елітарно-одиничного - це якраз яскравий приклад того, що культури читання в людей нема. Нарід an mass не розрізняє масову літературу та високу полицю, кидається оцінювати літературні пам'ятки та шедеври з позиції "щось тут динаміки малувато, я заснув ще на переліку кораблів", і навпаки - ставиться до рядового жанрового покету як до Біблії чи Корану - "ви чьто? єта же кніга! як можна називати її продуктом!"
Павлюк - автор жанрових творів. Їх читають раз у житті, для рядового задоволення, аби скоротати час протягом поїздки чи розслабити мозок після напруженного робочого дня. Це не складні многоголосні твори, для розуміння яких потрібний бекграунд факультету філології та лінгвістики, приправлений курсами античної діалектики та міфології малих племен пустельної Африки. Це просто трилери, які розважають. Вони не залишаються у віках, не перетворюються на канон на наступні 400+ років і не стають об'єктом дослідження енної кількості докторантів філософії. Про них можна і навіть потрібно казати продукт.
Давайте я спробую пояснити ще цинічніше. Це як їжа: так, можна сходити у ресторан задля якоїсь вишуканої страви та форми її подачі раз, два, п'ять разів на місяць. Спіймати кайфа від усього в цілому: смаку, вигляду, компанії. Але отримувати стабільний набір білків, жирів, вуглеводів та мікроелементів людина має щодня. І от цей набір - щодня - хочеться також мати не якимось гівном з фастфуду, а повноцінним і здоровим, свіжим та різноманітним.
Так ось письменники, які, по-перше, чітко усвідомлюють, що пишуть не задля потрапляння у канон, а чисто на жанровому полі, а по-друге, воліють своїм читачам (читай: споживачам) надати не фастфуд, а свіжину (читай: якісний продукт), молодці.
І тут зразу попередження: ні, я не підтримую конкретну позицію Павлюка, який не хоче напружуватися і оволодіти мовою, я підтримую сам факт того, що письменник хоче надати читачу якомога якісніший продукт! Оце бажання - воно похвальне. А позиція Павлюка "я напишу, як мені вдобно, а потім вже нехай перекладач їбеться, як хоче" - то гівно, а не позиція.
