Nazar Tokar: Красень у білій сорочці — Василь Голованов, коли | Дмитро Чекалкин

Nazar Tokar:
Красень у білій сорочці — Василь Голованов, колишній генпродюсер проросійського каналу NewsOne, ведучий 112 (обидва "заборонені"). 2019 року саме він мав вести телеміст між Україною та Росією "Надо поговорить" з Андрієм Малаховим, між NewsOne і каналом Росія-1. Інших всі знають.
До речі, згадки про цей "телеміст" він безуспішно намагається прибрати зі статті у Вікіпедії вже більше року.

Nick Vest:
Во время необычной пресс-конференции, на которой головановых кормили шашлыками, обсуждался вопрос о выселении чиновников с госдач в Конча-Заспе.
По словам приглашенных, эта идея Владимиру Зеленскому пришла в голову, когда он хотел зайти на территорию одного из участков, но его не пропустили.
"Но строители преградили ему вход, уточнив, что это частная территория. Участок, где собственник делал ремонт, принадлежал одному из известных пластических хирургов, который каким-то образом сумел организовать себе дом в Конча-Заспе.
Это возмутило президента. И он дал распоряжение проверить, кто ещё владеет там земельными участками", - продолжили осведомленные источники.
------
Полились инсайд-истории про справедливого барина, который устранил несправедливость... Аж слезы наворачиваются

О судьбах украинской журналистики

Юрій Гудименко. Взаємозв‘язок такий
1. Україна – небагата країна. В нас досить складно вести бізнес, в нас великі ризики, в тому числі корупційні, в нас нестабільне законодавство, в нас немає чесної судової системи, нас немає в Євросоюзі, зате в нас є Росія на кордонах і Єрмак на Банковій.

2. Через все це в Україну приходить дуже мало зовнішніх інвестицій. Якщо вдаватися до примітивних аналогій, то уявимо, що гроші – це рідина, і тоді економіка США – це повна цистерна, економіка Польщі – каністра, а економіка Украіни – акваріум, на дні якого щось таки хлюпає. Завдання – так збудувати систему, щоб з економік інших країн щось перелилося нам, і в них рідини поменшало, а в нас побільшало.

3. У світі ЗМІ – це такий самий бізнес, як і виготовлення металу чи комп‘ютерних ігор. Мета бізнесу – прибуток.

4. Переважна кількість ЗМІ у цивілізованому світі зробляють саме продажем реклами.

4. Поки в Україні мало грошей, у нас відповідно маленький рекламний ринок. Тобто реклама коштує дешево, бо рекламодавців (бізнесів) небагато, а конкуренція за клієнта висока. Рекламу можна дати у ЗМІ, у соцмережах, на білбордах (які здебільшого незаконні, до речі), на об‘явах на стовпах, на асфальті трафаретом (теж незаконно), у транспорті і так далі. Висока конкуренція + низький попит = низькі ціни.

5. Це призводить до того, що 90+ відсотків ЗМІ в Україні збиткові. І якщо в якийсь момент ви знайдете джина і накажете йому позбавитись всіх ЗМІ, які працюють не як бізнес (заради прибутку власника), а як машина пропаганди (заради піару власника та тиску на ворогів власника), то в Україні зникнуть майже всі ЗМІ. Взагалі. Всі ці 1+1, Інтери, НАШі і так далі. Вони всі збиткові. Вони всі – лише політичний інструмент, як листівка чи білборд.

6. Так як 90+ відсотків ЗМІ в краіні не є ЗМІ у повному сенсі, а є аналогом білборду чи листівки, то відповідно 90+% людей, які називають себе журналістами, мають посвідчення журналістів і є членами спілок журналістів, не є журналістами. А є вони виключно пропагандистами і обслугою пропагандистських машин справжніх олігархів (Медведчука, Ахметова, Коломойського та інших), кандидатів в олігархи (Косюка, наприклад), регіональних міні-олігархів (директорів заводів яи власників великих ділянок землі) і так далі.

7. Це призводить нас до думки, що немає принципової функціональної відмінності між диктором телеканалу 1+1 і, наприклад, дизайнером, що малює макет передвиборчої листівки Володимира Зеленського. І той, і той лише гвинтики машин пропаганди.

8 і найголовніше. Така комбінація факторів є замкненим колом. Олігархи інвестують у завідомо збиткові ЗМІ і за допомоги цих ЗМІ впливають на політику, щоб політика працювала на них і приносила прибутки, які компенсують інвестиції у ЗМІ.