Переглядаючи антивоєнні фільми, я зловив себе на думці, що поч | Дублер режисера

Переглядаючи антивоєнні фільми, я зловив себе на думці, що почав сприймати їх дещо інакше. Скажімо, раніше я залюбки дивився «Суцільнометалеву оболонку» про жорстокість, безглуздість війни як такої чи роботи Міядзакі з його пацифістськими мотивами («Мандрівний замок», «Вітер, що дужчає», «Принцеса Мононоке»).

Тепер вони не видаються мені такими близькими. Особливо це стосується фільмів, які «олюднюють» ворога, мовляв, не все так однозначно. До прикладу, німецько-данська стрічка «Під піском». Потужне кіно про німецьких військовополонених, яких змушують розміновувати узбережжя Данії. До них погано ставляться, рідко годують, й щомиті вони можуть підірватися на міні. Такі собі заручники режиму, але чомусь мені їх не шкода.

Іноді я думаю, а які ж фільми з розряду «не все так однозначно» знімуть про нашу війну. Можливо, про вбиту горем російську матір, яка отримує звістку про смерть сина. Чи про юного солдата рф, який, захопившись Ремарком, раптово усвідомлює свою помилку та видаляє у соцмережах хештег #можемповторіть. А демонструватимуть ці фільми, мабуть, десь на узбережжі Середземного моря для вдячної європейської публіки.