Дублер режисера

2022-07-04 17:16:45 Довженко-Центр спільно з KINO42 розпочинає цикл «Дивне, химерне, фантастичне», присвячений унікальним та маловідомим українським стрічкам.

Перший фільм циклу — український горрор «Оберіг» (реж. М. Рашеєв, 1990) про чоловіка, який, просуваючись кар‘єрними сходами, перетворюється на вурдалака. Фільм представить кінознавець та режисер Станіслав Битюцький. Відкрити / Коментувати

2022-06-26 16:31:55 Що таке румунська «нова хвиля»?

Після повалення режиму Чаушеску позбавлена від комуністичного гніту Румунія стала на шлях демократизації й об‘єднання з ЄС. Це дало змогу кінематографістам знімати на раніше заборонені теми та призвело до появи румунської «нової хвилі».

Румунська «нова хвиля» гучно заявила про себе на початку 2000-х, здобувши низку нагород на Каннському фестивалі. Критики відзначали неймовірний реалізм, ручну камеру й соціальний підтекст стрічок, що оголював проблеми румунського суспільства.

«Смерть пана Лазареску» (реж. Крісті Пую, 2005) — перша стрічка румунської «нової хвилі», що оповідає про поневіряння літнього чоловіка лікарнями Бухареста. За сюжетом, самотній пан Лазареску погано себе почуває та викликає швидку, але лікарі ніяк не можуть поставити йому діагноз.

«4 місяці, 3 тижні і 2 дні» (реж. Крістіан Мунджіу, 2007) — 1987 рік. Студентка Олітія знімає номер у готелі. Її подруга вагітна і хоче нелегально зробити аборт, адже це заборонено законом. Проте ціна, яку доведеться заплатити, надто висока.

«Поза дитини» (реж. Келін Петер Нец, 2013) — дорослий чоловік на ім’я Барбу збиває насмерть дитину. За ненавмисне вбивство та перевищення швидкості йому загрожує до 15 років ув’язнення. Але у справу втручається його мати, яка готова врятувати сина попри все.

«Невдалий трах, або Шалене порно» (реж. Раду Жуде, 2021) — шкільна вчителька Емі опиняється у центрі скандалу після того, як відео сексу за її участі опиняється в інтернеті. Це ставить під загрозу не лише її репутацію, а й улюблену роботу. Вирішити долю Емі мають батьківські збори.

#кінотечія Відкрити / Коментувати

2022-06-18 15:11:44 ​​Що подивитися на вихідних: «Син» (реж. брати Дарденн, 2004)

40-річний Олівьє навчає теслярській справі підлітків з неблагонадійних сімей. Декілька років тому його сина вбили на вулиці. Потроху змирившись з втратою, до майстерні Олівьє приходить новий учень на ім’я Френсіс, у якому чоловік впізнає того самого вбивцю.

«Син» — не просто ще один фільм про помсту, в якому герой шукає кривдника та здійснює самосуд. Головному герою стрічки навіть не треба нікого шукати. Вбивця майже увесь час знаходиться поряд. Вони разом працюють у майстерні, ходять їсти та балакають про життя.

Олівьє постійно агресує до Френсіса, розриваючись між ненавистю й прощенням. На запитання колишньої дружини, навіщо він це робить, Олівьє відповідає, що й сам не знає. Як казали режисери фільму брати Дарденн, вони також не знають чому. Відкрити / Коментувати

2022-06-13 13:41:47 Не помітив, як каналу виповнився рік. За цей час змінилося багато. Більшість з підписників, мабуть, не знає, але «Дублер режисера» починався передусім як ютуб-канал. Ідея створити канал у Телеграмі з‘явилася трохи пізніше, на чому я врешті-решт й зосередився. Можливо, колись я знов спробую свої сили на Ютубі, але про це іншим разом.

Останнім часом пишу трохи рідше, але потроху намагаюся виправлятись. Дякую, що продовжуєте читати. Це дійсно надихає. Пропозиції, чого вам не вистачає на каналі, та привітання приймаються у коментарях.

Якщо хочете фінансово підтримати розвиток каналу, задонатити можна сюди: 5167 9855 6215 9624 Відкрити / Коментувати

2022-06-11 16:13:17 Переглядаючи антивоєнні фільми, я зловив себе на думці, що почав сприймати їх дещо інакше. Скажімо, раніше я залюбки дивився «Суцільнометалеву оболонку» про жорстокість, безглуздість війни як такої чи роботи Міядзакі з його пацифістськими мотивами («Мандрівний замок», «Вітер, що дужчає», «Принцеса Мононоке»).

Тепер вони не видаються мені такими близькими. Особливо це стосується фільмів, які «олюднюють» ворога, мовляв, не все так однозначно. До прикладу, німецько-данська стрічка «Під піском». Потужне кіно про німецьких військовополонених, яких змушують розміновувати узбережжя Данії. До них погано ставляться, рідко годують, й щомиті вони можуть підірватися на міні. Такі собі заручники режиму, але чомусь мені їх не шкода.

Іноді я думаю, а які ж фільми з розряду «не все так однозначно» знімуть про нашу війну. Можливо, про вбиту горем російську матір, яка отримує звістку про смерть сина. Чи про юного солдата рф, який, захопившись Ремарком, раптово усвідомлює свою помилку та видаляє у соцмережах хештег #можемповторіть. А демонструватимуть ці фільми, мабуть, десь на узбережжі Середземного моря для вдячної європейської публіки. Відкрити / Коментувати

2022-05-29 12:43:30 ​​75-й Каннський фестиваль, як і цьогорічний «Оскар», не оминувся без скандалів. Спочатку через фільм-відкриття «Z» (назву якого нібито не можна змінити, але все ж таки після обурення українців змінили), а згодом і через присутність в програмі стрічок Сєрєбрєннікова та Лозниці, які розповідали про кенселінг бідних русскіх, які також страждають. Словом, нічого нового.

Українці теж були присутні на Каннському фестивалі та представили два фільми: «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука і «Бачення метелика» Максима Наконечного. Сподіваюсь, дуже скоро побачимо їх в наших кінотеатрах.

«Золота пальмова гілка» — «Трикутник смутку» про пару супермоделей, які опиняються на безлюдному острові разом з дуже багатими людьми та економкою.

«Золота пальмова гілка» за найкращий короткометражний фільм — «Шум води» про жінку, яка вимушена покинути свою домівку через падіння метеориту.

Гран-прі — «Близько» про дружбу двох хлопчиків, що несподівано обривається, і «Зірки опівдні» про роман між англійським бізнесменом та американською журналісткою, які намагаються втекти з країни під час революції у Нікарагуа.

Золота камера (за найкращий дебютний фільм) — «Бойовий поні» про хлопчиків, які живуть у індіанській резервації.

Найкраща режисура — Пак Чхан-ук за фільм «Рішення піти» про детектива, який розслідує смерть чоловіка та закохується у вдову померлого.

Найкращий сценарій — «Хлопчик з небес» про хлопця, який виявляється вплутаним у боротьбу за владу між політичною та релігійною елітами Єгипту.

Приз журі — «Іа» про віслюка з цирку, який вирушає у подорож сучасною Європою, і «8 гір» про друзів, які зустрічаються у зрілому віці вперше за багато років.

Спеціальний приз, приурочений до 75-ї річниці кінофестивалю — «Торі та Локіта» про юних мігрантів з Африки, які самостійно опиняються в Бельгії.

Найкращий актор — Сон Кан Хо за роль у фільмі «Брокер» про злочинців, які намагаються продати викрадене немовля.

Найкраща акторка — Захра Амір Ебрахімі за роль у фільмі «Святий павук» про журналістку, яка розслідує серійні вбивства секс-працівниць.

Приз ФІПРЕССІ — «Брати Лейли» про дівчину з багатодітної іранської родини, яка хоче відкрити сімейний бізнес, аби позбутися злиднів.

Спеціальний приз журі «Золоте око» — «Маріуполіс 2» про життя міста Маріуполь під час повномасштабного вторгнення росії. Відкрити / Коментувати

2022-05-18 17:51:23 Що таке українське поетичне кіно? Після настання «відлиги» у радянському кінематографі виокремилась течія — українське поетичне кіно, наповнене метафоричністю, сюреалізмом та етнографічними мотивами. Велика кількість екранізацій та виразний візуальний стиль… Відкрити / Коментувати

2022-05-08 10:00:27 Що таке українське поетичне кіно?

Після настання «відлиги» у радянському кінематографі виокремилась течія — українське поетичне кіно, наповнене метафоричністю, сюреалізмом та етнографічними мотивами. Велика кількість екранізацій та виразний візуальний стиль стали невід‘ємними рисами напряму.

Проте радянська влада всяліко заважала розвитку українського поетичного кіно. Багато стрічок довгий час лежали на полиці, а наприкінці 70-х партійні чиновники повністю згорнули поетичне кіно через «націоналістичні пориви».

«Тіні забутих предків» (1964) — фільм Сергія Параджанова, що поклав початок українського поетичного кіно. Екранізація однойменної повісті Коцюбинського оповідає про Івана та Марічку, які належать до двох ворогуючих родин, але кохають одне-одного.

«Камінний хрест» (1968) — в основу фільму покладені новели «Камінний хрест» та «Злодій» Василя Стефаника, що оповідають про Івана Дідуха, який збирається емігрувати до Канади та запрошує односельців на прощання.

«Совість» (1968) — під час Другої світової партизан Василь вбиває німецького офіцера. Німці беруть у заручники жителів села та вимагають видати хлопця, інакше всіх розстріляють. Та чи дозволить совість Василю поставити під загрозу усе село.

«Білий птах з чорною ознакою» (1971) — у прикордонному селі неподалік румунського кордону мешкає сім’я Леся Звонаря. Четверо його синів з дитинства завжди разом, проте з плином часу опиняються по різні боки барикад.

«Пропала грамота» (1972) — культова комедія, заснована на однойменному оповіданні Гоголя. Стрічка оповідає про козака Василя, який має доставити грамоту цариці, але дорога до Петербургу довга та повна пригод.

«Вавилон ХХ» (1979) — поетична притча за мотивами роману Василя Земляка «Лебедина зграя» про невеличке село Вавилон, мешканці якого постають перед вибором: створити комуну чи взяти до рук зброю проти більшовиків. Філософ Фабіан намагається помирити селян, але сам опиняється у центрі трагедії.

#кінотечія Відкрити / Коментувати

2022-04-29 11:10:39 Що таке постколоніальна оптика, або чому ми маємо дивитися на російську культуру по-новому

Довгий час ми були тісно прив’язані до російського інфополя. Слухали «Арію», повторювали фразочки з «Брата», дивилися Кінопоіск та очікували, хто ж цього разу прийде до Дудя. Словом, поводились як справжнісінька колонія росії. Такі собі фантомні болі від вже неіснуючого совка. Натомість російську культуру варто розглядати насамперед через призму постколоніальної оптики. Тобто аналізувати контекст та меседжі, які доносить той чи інший продукт. Непогане відео, до прикладу, зробив Загін Кіноманів, який розібрав образи українців у російському кіно.

Та найголовніше потрібно розуміти, що оцей дискурс про верховенство і якусь унікальну особливість їхньої культури є звичайнісіньким міфом, який був створений для того, аби сфокусувати увагу на умовному «центрі» (Москві) та залишити поза нею так звані «околиці».

Проте замість того, аби зосереджуватись на російських митцях, краще подивіться «Землю», «Тіні забутих предків», якщо ще не бачили, чи купу інших вітчизняних стрічок, які розкривають український погляд на події. Або перегляньте фільми наших сусідів: польські, румунські, словацькі, чеські. Це дуже класний досвід. Коли дивишся і розумієш, що на російській культурі світ, власне, не закінчується.

В майбутньому я планую зробити добірки українського кінематографу та фільмів країн-сусідок. Напишіть в коментарях, чи цікаво вам це, та про що хотіли б почитати ще. Відкрити / Коментувати

2022-04-18 18:02:20 Як долучитися до допомоги Маріуполю?

Підтримати полк «Азов»: https://azov.org.ua/donate/

Переглянути «Маріупольський феномен: Суровцов» — добірку експериментальних короткометражних фільмів режисера Олександра Суровцова з Маріуполя, якому вдалося разом з родиною вибратись з облоги міста. Усі зібрані кошти повністю передадуть Олександру та його сім‘ї: https://takflix.com/uk/collections/mariupolskyy-fenomen-surovtsov

Подивитись фільм «Маріуполіс» (2016) литовського режисера Мантаса Кведаравічюса, якого вбили рашисти під час блокади у Маріуполі: https://takflix.com/uk/films/mariupolis

Переглянути «Маріуполь, я люблю тебе» — добірку короткометражних документальних фільмів про Маріуполь, зняті протягом 2017-2021 років: https://takflix.com/uk/collections/mariupol-ya-lyublyu-tebe

50% з продажу квитків «Маріуполіса» та «Маріуполь, я люблю тебе» передадуть у організації, що допомагають у евакуації маріупольцям. Відкрити / Коментувати