​​— Впровадження інституту погодження слідчим суддею підозри у | Свята [кримінальна] Юстиція

​​— Впровадження інституту погодження слідчим суддею підозри у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів
-
саме за таку пропозицію авторів статті «Якою має бути справжня реформа системи правосуддя» варто вручити «премію Лозового», тому що в черговий раз ми бачимо втручання у прокурорську дискрецію.

Справа навіть не у навантаженні слідчих суддів, які зазвичай розглядають і кримінальні, і цивільні справи, і справи про адміністративні правопорушення (крім слідчих суддів ВАКС, де це окрема спеціалізації», і просто фізично перевантажені (див. дет.), а в тому, що слідчий суддя є незалежним, неупередженим, безстороннім арбітром в межах судового контролю.

Тобто він з’являється тільки там, де є скарги з боку сторін кримінального провадження на порушення їх прав (ст. 303, ст. 206 КПК України тощо) або під час суттєвого втручання стороною обвинувачення в реалізацію прав і свобод людини (обмежується право на приватність (обшук etc), право власності (тимчасовий доступ до речей і документів, арешт майна etc), право на свободу та особисту недоторканність (застосування запобіжного заходу, зокрема тимчасового – затримання тощо). І в цих випадках він вислуховує обидві сторони і ухвалює рішення не в інтересах сторони обвинувачення чи навіть кримінального провадження, а з огляду на доцільність та пропорційність втручання в реалізацію прав і свобод людини (див. дет. про роль слідчого судді в Розділі І дослідження).

У випадку ж з підозрою – її обґрунтованість перевіряється під час втручання, наприклад у разі вирішення питання про застосування запобіжного заходу стосовно особи. Часто це положення перетворює питання ризиків перешкоджання розслідування у повноцінний судовий розгляд, який триває годинами і днями. Тобто зміст вирішуваного питання підміняється і вже на етапі досудового розслідування вивчається повідомлення про підозру, в якому насправді має бути лише вказане обґрунтування причетності особи до вчиненого кримінального провадження, а не результати купи слідчих дій, експертиз тощо.

Таким чином, погоджувати слідчим суддею повідомлення про підозру не тільки посягає на дискрецію прокурора, перевантажує суд, не властиво судовому контролю та ролі слідчому судді у кримінальному провадженні, а й просто переносить завдання судового розгляду на етап досудового розслідування.

Підозра – це припущення сторони обвинувачення про причетність особи до вчиненого кримінального правопорушення, обсяг інформації доказового характеру якого має бути мінімальна. Я вже мовчу про те, що підозра має повідомчий, односторонній характер, а набуття статусу підозрюваного не має залежати від волі підозрюваної особи (дет. див. DP JT-18).

Для чого тут погодження з слідчим суддею, який не володіє матеріалами кримінального провадження, не є старшим групи прокурорів та загалом в майбутньому вирішуватиме питання обґрунтованості підозри під час суттєвого втручання в права особи або судового розгляду? Незрозуміло.