[
vitam laudans]
за сміхом своїм вибігаєш на лід серед літа:
кожна дорога твоя — осоння весняне
і стільки дзвону в тобі і стільки в тобі пісень!
ти ліс одинокий що всякого вхожого любить
ти гнізда зимові що ждуть птахів повороту
шабля при боці вершника ти що погоні кінця чекає —
і срібного скільки довкруг
і скільки довкруг золотого!
