люди сюди приносять свої імена
тут залишаються: стежки назад нема
жодного слова звідси назад не взяти
чóла в людей ясні руки в людей завзяті:
такими вони до нас приходять у сни
в них голоси далекі від голосінь
сніг їхніх слів згинає хребти як віти:
ноша оця страшна
ношу цю не знести —
дай мені, боже, сил
забути всі імена
та перед тим дай сил
кожне з них проговорити
дійти до останнього
— та голосна
тривога вертається мов сурма
тривога нові несе імена
як їх усі — від першого до останнього — повторити?..
