(ч. 2) У випадку, якщо не хочеться починати з інших професій, | Нікому не кажи

(ч. 2)

У випадку, якщо не хочеться починати з інших професій, шукайте прямі internship з управління проєктів, просіться на позиції junior, або навіть trainee під наглядом senior-ів, шукайте менторів, не бійтесь починати десь знизу. Не читайте на незайману практикою голову PMBOK, воно не потрібно та нічого не дасть. Краще читайте канали експертів, дивіться ютуб. Якщо є проактивна позиція та жага до швидкого росту, український ринок IT, imho, дає цю можливість.

** Історія із власного досвіду: до війни я шукала людину на проєкт на позицію координатора. 95% кандидатів, а їх був не один десяток, були з інших галузей та інших професій. Жага долучитись до передової IT-галузі цілком зрозуміла. Більшість готувались, проходили курси, читали якісь книжки, розрізняли скрам і аджайл. Але є велика проблема: вони не мали реального досвіду управління проєктами загалом, не розуміли, як технічно відбувається розробка, які люди залучені в класичному проєкті. Для наймаючої компанії це великий ризик, бо фокус – бізнес. Ніхто не хоче суттєво ризикувати власним бізнесом заради зрощення кадрів. Будьте реалістами та ставте себе на місце роботодавця.

Чи було колись вигорання від рутини, чи задач? Як справлялись? Тю, звісно. Тут непогано собі поставити питання, чи це дійсно вигорання, чи лише фізична втома? Якщо на перспективу робота на цьому проєкті чи в компанії мене більше не драйвить, то тут декілька варіантів:

1. Або прошу менеджмент про зміну проєкту, задач, розширення зобов'язань. Залежить від контексту. Чесний діалог – це класно.
2. Або змінюю компанію, та сферу діяльності проєктів. Повинно бути цікаво, повинні бути виклики та зріст.

Як правило відпустки, хоч би якими тривалими вони не були, суттєво нічого не змінять, якщо мова саме про вигорання. Якщо ж це звичайна втома (що трапляється, коли є перевантаження або однобока рутина), іноді 1-2 тижні без ноутбука дуже допомагають мені набратись сил та натхнення на нові підходи та практики у своїй роботі.

Буває, що не відчуваєш результату від своєї роботи (бо команда робить все "руками"). Чи ви стикались із таким?

Бувають такі відчуття, особливо, коли команда складається з автономних та проактивних професіоналів, що діють як злагоджений механізм. Відчуття того, що я слугую опорою команді в буденних та критичних ситуаціях, та допомагаю надати їм умови для нормальної роботи, а не роботи у вогні, робить мене щасливою. PM - людина у тіні, коли все ок, але в центрі уваги, коли щось йде не так. І це моя супер сила – будувати рутину та розрулювати якусь жесть.

Як через рік війни ви зберігаєте фокус уваги та енергійність при розв'язанні робочих задач?

Ох, війна. Ох, ковід. Для мене насправді дуже важкий формат 100%-го онлайну. Не бачити людей, з якими я працюю, мені не подобається. За темним екраном можна легко загубити стан своєї команди, емоції, невербальну мову, разом із цим розгубивши свою здатність заряджати. Онлайн розслабляє та сповільнює розв'язання питань.

Відповідальність. Вона пушить мене знаходити ресурс, щоб заряджати й збирати команду, швидко реагувати та знаходити коректні рішення. Коли почалася війна, я чітко пам’ятаю момент, коли потрібно було збирати людей до купи, але робити це обережно, бо стрес у всіх був неймовірний. Спочатку шукала сили в собі, щоб допомогти іншим вернутись в робочий ресурс, а бізнесу – в здоровий стан.

Покрити всі питання в одному листі неможливо, тому готова відповісти детально на ваші питання в коментарях. Cheers!