Солодке причастя Степана Радченка Дальшу зупинку зробив він к | Гастрономія порожніх фраз

Солодке причастя Степана Радченка

Дальшу зупинку зробив він коло вітрини кондитерської, де в поетичному порядкові, на білому мереживному папері, в розмальованих коробочках, фаянсових тарелях та вазах розташувалось солодке, невимовне смачне їстиво. Він пожирав похмурими очима всю цю навалу бісквітних і мікадних тортів, ромових бабок, заливних горіхів, купи шоколаду, шари кольористих тягучок і тістечок різної форми та змісту, не знаючи їм назви, але добре розуміючи, що назви ці — не пампушки, не пундики і не пірники. В своїй єдиній кишені він намацав двадцять копійок, але до крамниці зайти не зважився й купив пару тістечок на вулиці в милої дівчини, що мала приємність їх продавати й ніколи не їсти. Взявши до рук ці слизькуваті вироби цукерної індустрії, він нагло ковтнув їх, суворо сам до себе промовивши: — Цить! Я теж хочу поласувати. Це було йому мов перше причастя, що полишає по собі у вірного тугу від спожитої крові й надії на вічне життя.

Валер'ян Підмогильний, фрагмент з роману "Місто", 1927 рік

#foodscape