Видаляти не можна залишити: як жінок навчили, що волосся на ті | Гендер в деталях

Видаляти не можна залишити: як жінок навчили, що волосся на тілі — це огидно

Більшість жінок у західний культурі видаляють волосся на тілі. При цьому ставлення до волосся на голові жінки та волосся, розташованого нижче, радикально відрізняється. Обговорення жіночого тілесного волосся й увага до нього прийнятні лише в рамках медичної та косметичної галузей, як іще одного сектора індустрії краси. В інших випадках воно вважається темою або надто очевидною, або надто «огидною» для обговорення. Який сенс про нього говорити? Його просто треба видаляти, як це роблять усі жінки.

Ще в ранніх 1900-х жінки досить рідко видаляли волосся на тілі. Але щойно у жінок з’явилася можливість відкривати більше тіла публіці, бізнес зрозумів, що може вигідно заробляти на всій цій оголеній шкірі. Уже до 1964 року 98 % американських жінок регулярно видаляли волосся на ногах. Протягом наступних 20 років депіляцію продають або як неодмінну частину «справжньої» жіночності й розкоші, або присоромлюючи тих жінок, котрі ще не «в ділі», і називаючи їх боягузками. Так чи так, саме в цей час ринок винаходить нові й нові способи видалення волосся, а сама депіляція переходить у ранг щоденних жіночих практик та повністю «нормалізується» в суспільстві.

До початку 2000-х волосся повністю зникає з жіночого тіла. Згідно з дослідженням 2005 року, у Великій Британії 90% жінок регулярно видаляють волосся з пахв і ніг. Величезну прибуткову галузь індустрії краси cфокусовано винятково на видаленні волосся: гоління, віск, шугарінг, висмикування, епіляція, лазер, депіляційні креми — усе створено для того, щоб прибрати «небажану рослинність».

У дослідженні 2014 року професорки університету Арізони Бріен Фа жінки говорять про депіляцію переважно як про власний вибір. Проте на практичному етапі дослідження, коли їх просили на кілька місяців відмовитися від гоління і вести журнал спостережень, респондентки описують постійне відчуття дискомфорту, напруги й огиди до свого відрослого волосся. «Потреба голитися, — робить висновок авторка, — приклад того, як добре жінки інтерналізували патріархальний ідеал фемінності».

Леснік-Оберстайн пише, що тіло, вільне від волосся, в культурі асоціюється з прийнятною жіночністю і гетеросексуальною бажаністю. Видаляючи волосся, жінка заробляє свій гендерний і еротичний капітал, інакше кажучи, заробляє право бути «справжньою жінкою». Це поняття може містити дуже абстрактні ознаки, як-от «жіночність», «привабливість» і «доглянутість», але об’єктивно кажучи, головна роль депіляції для жіночого тіла — робити його не схожим на чоловіче.

Мабуть, не випадково, що більше «чоловічих» прав і свобод виборювала жінка (право вчитися, носити штани, бути сексуально активною), то більших утисків зазнавало волосся на її тілі. Поки жіночий гендер було чітко означено і він візуально відрізнявся від чоловічого, їхнє волосся нікого не хвилювало. Натомість з часом, коли не користуватися косметикою, не вдягатися виразно «жіночно» і не відрощувати довгу косу в прогресивних частинах суспільства поступово ставало нормою, депіляція перетворилася на той останній форпост, який ще хоч якось відділяє один гендер від іншого і тримає оборону гетеронормативності.

Мати волосся на своєму тілі і не відчувати з цього приводу сором означає відмову від прагнення бути бажаною в межах гетеронормативного стандарту. Водночас це не означає відмову від прагнення бути бажаною взагалі, чоловіками чи жінками. Жінка з волоссям на тілі може мати таку саму або принаймні схожу сексуальність, як і інші жінки різних сексуальних орієнтацій. Проте ще важливіше, що жінка з волоссям на тілі — такий самий суб’єкт і володіє таким самим правом голосу, як і жінка з депіляцією. Її волосся не визначає її як «менш жіночну» чи «менш доглянуту».

Моя суб’єктність не вимірюється зусиллями, які я вкладаю чи не вкладаю у спроби стати «справжньою жінкою». Принаймні мені хочеться в це вірити.

Вся стаття https://genderindetail.org.ua/season-topic/tema-sezonu/yak-zhinok-navchili-scho-volossya-na-tili-tse-ogidno-134175.html