СЕКС ТА РОЗМОВИ ПРО НЬОГО В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ | Гендер в деталях
СЕКС ТА РОЗМОВИ ПРО НЬОГО В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Частина 3
Авторка: Ірина Ігнатенко
Сексуальні ігри молоді, або як наші прабабусі вагітніли без статевого акту. Гра в «притулу»
Ще одна пов’язана із сексуальністю тема, яку донедавна не обговорювали, — тілесні пестощі, обійми, поцілунки, а найбільше — сексуальні ігри неодруженої молоді. Відбувалися вони на вечорницях в осінньо-зимовий період, вільний від сільськогосподарських робіт.
Особливо поширена була ця практика на Поліссі, Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині, Слобожанщині, тобто в регіонах, де вечорниці мали найвиразніші і найповніші форми. На Правобережній України такого звичаю не зафіксовано.
Чи не найбільше інформації про такі ігри подибуємо в тій-таки «Дитині...», де дуже розлого й докладно описується «притула».
... Це гра така парубоча та дївоча. Він вилазить на неї і стулюють тодї вони животи з животами і дужчеб шо робили та й те друге, боять ся слави і боять ся, шоб не «пробить», цеб-то шоб та перегородка (пліва дївственна) не знищена і через те і згублена честь дївоча, бо в цьому вся сила чести дівочої. Білш нїчого і не роблять, а тїко грають ся, усе він здержуєть ся, щоб не пробить таки, а тїко трошки так собі вмочить у неї і плоть як сходить з його, не впускать у неї... (...) Отак награють ся собі та й усе. І так усї грають в іграшку оцю і всї так здавної знають, шо грать у неї можна, поки не поберуть ся собі молодята цї. Так було давно і тепер ще є.
Шоб була калина ціла, то для цего дївчата уміють хитрувать, именно грають у притули. Як ходе ночувать парубок до дївки, то якже йому тут от буває, шо обоє люблять ся собі гарно, він її жалїє, шоб не обідить, як шо такий парубок, шо щитає це дїло так, шо без його якось можна й обійтись, а як шо вже дуже кортить, буває дуже тревожний, а до другої не хоче ходить, шоб ції не розсердить. Та ще бува, й нема милїйшої за цю, і думають обоє собі прожить гарно. А притули так як дїло обикновенне і найпростіше. І то вже як би не були, то притули повинна дївка без мороки давать, як тїко уже вона знає, що цей парубок на неї не набреше і вже таки ночував з нею...
Цікаво, що в «Дитині...» подано й варіанти «притули».
Бо притула різних сортів є. Одна з боку; отой ноги здави, а то є, шо одну ногу піднїме трохи, шоб там якось способнїш йому там було трохи. Друга притула є зверху, тїко ноги у купі здавлені. А то є одну ногу його опускає між свої ноги, тож годить йому. А то є пускає обидві ноги у середину, тїко не допускає, шоб він робив дїло настоящо, а так тїко на половину «члена» або й менче, тїко це сама страшніша...
Крім «притули», молодь могла «випустити пару» і в безпечніший спосіб.
...як скоро кров заграла, вони уже ідуть одне до одного і хоть потруть ся собі в купі, погуляють, полапаються, посплять (як і так де збіжать ся і як і сплять, то лапають ся, все звичайно білше є так, шо він її лапає, а вона хиба рідко його — соромить ся і вдає все, шо й не хоче вона лапать ся, наче не даєть ся все; але це вже знають, шо то вона так собі, аби таки пограть ся та ще гірше роздразнить його; бо як не дуже охочий до лапання ляже з нею, то другий раз і не піде ночувать із ним і N. прямо казала: «Що то вам вдівець та ще й старий, а краще спить, як парубки цї наші молоді — чом-же й не пійти за його?»
Остання цитата цікава і доволі несподівана: бачимо, що дівчина, яка вже має досвід у «лапанні» з парубками (тобто тілесних ласках) і може порівняти їхню вправність, віддає перевагу вдівцю, котрий здобуває в її очах більше балів. Це дещо суперечить уявленням про пуританську цнотливість і пасивність українських селянок.
Більше — у наступних частинах
