​​СЕКС ТА РОЗМОВИ ПРО НЬОГО В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ ХІХ — ПОЧАТКУ | Гендер в деталях

​​СЕКС ТА РОЗМОВИ ПРО НЬОГО В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Частина 9
Авторка: Ірина Ігнатенко

Секс у шлюбі та позашлюбні практики

Толерантну позицію щодо чоловічої зради диктували економічні чинники: розриваючи шлюб, жінка втрачала робочі чоловічі руки, залишитися без яких у селі було великою проблемою, адже усе господарство і дітей доведеться «тягнути на собі».

Одружившись, молоді люди поєднували частки господарств, дані їм батьками. Розлучення і його поділ руйнували матеріальний добробут, спільно нажите роками і зароблене важкою працею.

Важливим чинником була народна мораль, всіляко засуджували розлучення. Існувало переконання, що подружжя має прожити все життя разом. Людей, які зважувалися на розлучення, чекав осуд суспільства. На таких позиціях стояла і церква.

З ким чоловіки як домінантна група суспільства могли чинити перелюб? До соціально незахищених верств жіноцтва належали матері-одиначки, молоді вдови, московки та ін. Без офіційного чоловіка ці жінки ставали легкою «здобиччю» для одружених чоловіків.

Очевидно, ці зв’язки були обтяжливим чинником для жінок-коханок: крім суспільного осуду і зневаги, вони ще й несли великі ризики народження позашлюбної дитини, що іноді призводило до відчаю і штовхало на дітовбивство.

Один із найвідоміших і найчастіше згадуваних у фольклорі сюжетів про подружню зраду — таємний інтимний зв’язок між кумом і кумою. Важко сказати, були то поширені практики чи поодинокі казуси, які стали основою для народних пісень про близькість між кумом і кумою. По селах досі співають «Ой що ж то за кума, що під кумом не була».

Інститут кумівства відігравав в Україні помітну духовну і соціальну роль. Куми виконували в спільноті важливі функції, серед яких соціальна (залучення похресника до сім’ї, роду, громади) й економічна (матеріальна підтримка похресника).

Крім взаємин із похресником, хрещені батьки мали тісні зв’язки з його батьками, фактично ставали одне одному родичами. Це накладало певні обов’язки й наслідки: взаємна допомога, тісне спілкування. Можливо, все це створювало підґрунтя для частішого й тіснішого контакту кума з кумою, під час якого виникала взаємна симпатія.

Народна мораль і церква суворо засуджували такі зв’язки та погрожували карою, якщо не на «цьому» світі, то на «тому».

Можна припустити, що взаємна симпатія інколи виникала, а інколи призводила до забороненої любові, про яку складено пісні, але перерости у щось серйозне і дозволене такі стосунки не могли.

Не оминемо ще одні заборонені інтимні практики. Йдеться про снохацтво — інтимне співжиття свекра з невісткою, яке майже не траплялося в українців, але відоме у росіян. Для українців характерна була мала сім’я: в одній хаті жили одружені батьки і їхні діти. При них могли жити старі дід з бабою.

За українською традицією, одружившись, син відділявся від батька й будував власне господарство, де вони з дружиною були рівноправними господарями. У росіян, навпаки, одружені сини приводили дружин у хату свого ще молодого батька. Усі вони жили разом, не мали самостійності і скорялися батьківським наказам та розпорядженням.

Фінанси теж концентрувалися в руках свекра. Тож молоді дружини були безправними і мали виконувати накази й забаганки не лише чоловіка, а й свекра, бувало, що й сексуальні. Цю тему досить добре дослідили російські етнографи. На цю тему знято й фільм «Жила-была одна баба».

Свого часу традицією на українських територіях цікавився Іван Франко, він надрукував статтю «Сліди снохацтва в наших горах», де зазначав: «звичай сей случається особливо там, де люди живуть по патріархальному, великими сім’ями (...) й поки син доросте, сам заступає невістці мужа».

Покликаючись на описи подорожніх, Франко вказував, що подекуди це зафіксовано в українських Карпатах, але «у нас, особливо на Підгір’ю, трапляються випадки снохацтва як одиничі случаї».

Схожі твердження є і в інших авторів, зокрема в праці «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу» Марка Грушевського та Зенона Кузелі. Такі стосунки могли мати місце, але навряд чи це були масові практики.