Ставлення до проявів сексуальності в Україні XVII–XVIII стол | Гендер в деталях
Ставлення до проявів сексуальності в Україні XVII–XVIII століть
Авторка: Катерина Диса
Середньовічні теологи, засуджуючи секс, передусім спиралися на біблійну оповідь про гріхопадіння Адама і Єви. Друге джерело, від якого відштовхувалися середньовічні теологи, — Перше послання св. Павла до коринтян, у якому йшлося про те, що християнам (чоловікам) бажано взагалі утримуватися від стосунків із жінками, так само як жінкам краще залишатися самотніми.
Та найбільше до розробки правил сексуальної поведінки християн доклався св. Августин (354–430). Він довів, що секс у шлюбі цілком прийнятний, це навіть своєрідне добро, яке допомагає стримувати порочні пристрасті. Втім, він говорить і про те, що секс поза шлюбом неприпустимий і гріховний.
Ситуацію на українських землях ускладнювало те, що тут у XVII–XVIII століттях співіснували традиції східного і західного християнства.
Делікатніше питання, пов’язані з інтимними стосунками, викладено в численних катехізисах, які вийшли друком на зламі XVII–XVIII століть. Вони не таврують усі сексуальні стосунки як неприйнятні, а пояснюють, у чому сутність гріхів перелюбу (позашлюбних стосунків) та блуду (дошлюбних стосунків), а в чому сутність таїнства шлюбу і яка з нього користь.
Для православних авторів обговорення цього питання не виходило за рамки протиставлення гріховного життя в блуді / перелюбі правильному життю в чесному шлюбі, а ще краще — в чернечій цноті. В католицькій літературі гріх «шостої заповіді» розкладали на різноманітні категорії, особливості й небезпеки кожної з яких змальовувалися окремо й докладно. Суб’єкт заборон — завжди чоловік, до якого безпосередньо звертаються всі ці твори, тоді як жінка згадується здебільшого лише як об’єкт заборон.
• Представлення в міському праві злочинів, пов’язаних із сексуальністю
Українські міські суди починають приділяти увагу сексуальній дисципліні городян лише з другої половини XVII століття. Злочинам, пов’язаним із сексуальністю, Ґроїцький у своїх порадниках приділяє чимало уваги, детально пояснює, чому той чи той переступ неприпустимий. Найбільше місця відвів злочину перелюбу — йому присвячено четвертий розділ «Порядку міських судів».
Отже, перелюб проголошувався лихом, яке породжує інші лиха, та злочином, якому останнім часом не приділяли належної уваги. Із варіантів покарання Ґроїцький не віддає перевагу жодному. Раніше цю проблему здебільшого оминали, тож Ґроїцький дає читачам цілу низку практичних рекомендацій. Позаяк усі потенційні читачі і реципієнти — це чоловіки, то й рекомендації стосуються їхньої поведінки.
Висновки
Набагато більше відомо про «офіційне» ставлення — з боку представників церкви і судової системи, просто тому, що вони залишили по собі куди більше джерел. І одні, і другі традиційно для християнства вороже ставилися до проявів сексуальності, інтерпретуючи більшість із них як гріховні або як злочинні. Намагаючись контролювати сексуальне життя пересічних людей, наприкінці XVII століття представники влади очікують на допомогу самих же людей у цій непростій справі — і отримують її. Представники сільських і міських громад, родичі, сусіди з готовністю заносять у суди скарги. Найпоширеніші із зафіксованих звинувачень — звинувачення в одному з найсерйозніших злочинів — перелюбі. До того ж виявити його було порівняно легко в тих випадках, коли неодружена жінка вагітніла. І хоча в правових приписах цьому злочину приділяли найбільше уваги і серед покарань передбачалася смертна кара, на практиці до смертної кари ніколи не доходило. Ще одна особливість розгляду цих справ — попри те, що «священне таїнство шлюбу» порушували головно одружені чоловіки, у переважній більшості справ кара загрожувала не їм, а неодруженим жінкам-учасницям цього зв’язку.
З іншого боку, були звинувачення, які завжди асоціювалися з чоловіками, і на прикладі іншого серйозного переступу — зоофілії, можна побачити, що такі справи фіксувалися надзвичайно рідко, але завжди завершувалися смертю злочинця.
Текст обробила Надія Кулик
