Хто потурбується? Дитсадки в контексті гендерної нерівності | Гендер в деталях

Хто потурбується? Дитсадки в контексті гендерної нерівності

Авторка: Оксана Дутчак

За визначенням Європейського інституту гендерної рівності, економіка піклування (care economy) — це частина людської діяльності, яка охоплює піклування про теперішню та майбутню робочу силу, а також про населення загалом, включно з забезпеченням харчами, одягом та житлом у домогосподарствах. Доступні та якісні дитсадки є вирішальним чинником економічної активності жінок, відповідно — подолання проблем гендерної нерівності та бідності сімей із дітьми.

За даними опитування кадрового порталу HeadHunter, проведеного у 2016 р., з-поміж опитаних матерів лише третина повністю використовують відпустку по догляду за дитиною, 7% повернулися до роботи через 1–3 місяці після народження дитини, 10% — через 4–6 місяців, 19% — через 7–12 місяців. Причинами раннього виходу на роботу 40% респонденток назвали матеріальний стан сім’ї, який не давав змоги тривало перебувати у відпустці, 26% — побоювання втратити кваліфікацію, 19% — втому від хатніх справ і рутини, 16% — бажання самореалізуватися та професійно зростати, тощо.
Раннє повернення матерів до роботи утруднене браком інституційних можливостей для поєднання оплачуваної та репродуктивної праці. Брак цих можливостей, серед іншого, пов’язаний з тим, що ДНЗ фактично не приймають дітей до 2-х років. Водночас доступність дитсадків утруднює економічну активність саме матерів, адже за різними даними лише приблизно у 1–2% випадків у відпустку по догляду за дитиною йдуть чоловіки.

Робота дитсадків має прямий вплив на становище жінок не лише тому, що садки переймають на себе функцію піклування про дітей дошкільного віку, даючи молодим матерям можливість повернутися до економічної активності. Сектор дошкільної освіти також є визначальним для становища понад 300 тисяч людей, котрі працюють у ньому — і переважно мова йде саме про жінок.
Важлива роль, яку працівниці дитсадків виконують у суспільстві, а також їхня висока кваліфікація дисонує з низькими зарплатами.

За даними опитування, до закриття закладів навесні 2020 р. середня місячна зарплата працівниць комунальних дитсадків становила 5 241 грн. Якщо порівнювати з тими країнами, щодо яких є потрібна інформація, то праця українських виховательок є найбільш знеціненою.
Українські виховательки мають майже у сім разів нижчу зарплату, ніж виховательки Нідерландів, які очолюють рейтинг. У Фінляндії виховательки отримують майже в чотири рази більшу зарплатню, ніж в Україні.

Підсумки онлайн опитування та глибинних інтерв’ю з працівницями дитсадків вказують на вкрай низьку заробітну плату, високий рівень задоволеності роботою та водночас — високий рівень стресу серед персоналу садочків. Високий рівень задоволеності роботою переважно пояснюється любов’ю до дітей, задоволенням від спілкування з ними. Водночас, переповненість груп, велика відповідальність, конфлікти з адміністрацією та батьками, перевантаженість через брак персоналу — все це призводить до високого стресу на роботі. Працівницям доводиться працювати понад норму, вести підсобне господарство, шукати підробітки. У ще більш скрутному становищі опиняються працівниці, у сім’ї яких є діти або ж дорослі, котрі за станом здоров’я не можуть працювати й потребують догляду. Чи не найгіршою є ситуація самотніх матерів.

Чому вони не звільняються?
Найперше, як демонструють результати опитування, переважна більшість працівниць любить зміст своєї роботи. По-друге, частина з них звільняється. Багато працівниць говорили про хронічний брак кадрів у закладах та про молодь, яка приходить і дуже швидко йде.
І, насамкінець, альтернативна робота для окремих працівниць хоч і може суттєво покращити їхнє життя, не може вирішити проблем сектору. А масовий відтік кадрів із дитсадків (який вже відбувається) лише створить соціальні проблеми іншого характеру, призводячи до подальшого занепаду державного сектору дошкільної освіти, погіршення становища молодих матерів та сімей з дітьми.

Текст опрацювала Анастасія Лось