ЕВОЛЮЦІЙНІ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖСТАТЕВИХ ВІДМІННОСТЕЙ Авторка: О | Гендер в деталях
ЕВОЛЮЦІЙНІ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖСТАТЕВИХ ВІДМІННОСТЕЙ
Авторка: Олеся Бондаренко
Ще один важливий напрям вивчення міжстатевих відмінностей — еволюційний, до якого входять еволюційна психологія і соціобіологія. Його корені сягають ХІХ століття: ще Чарльз Дарвін у своїх працях вивів принцип статевого добору — еволюційного розвитку привабливих рис, які забезпечують успішніше спарювання з протилежною статтю та, як наслідок, зумовлюють вищу здатність до розмноження. За Дарвіном, такі риси потрібні передусім самцям, адже вони конкурують за самок свого виду і нерозбірливі, тоді як самки схильні прискіпливо вибирати, з ким спарюватися.
Ідеї Дарвіна підхопили й розвинули автори наступних еволюційних теорій жіночої і чоловічої поведінки. Наприклад, так званий «принцип Бейтмена», що його запропонував Ангус Бейтмен, ґрунтується на нібито нижчих інвестиціях чоловічих ресурсів у процес запліднення і дітонародження, що, на думку дослідника, зумовлює особливості вибору партнера: якщо самець потенційно може запліднити безліч самок, то самка, обмежена наявністю яйцеклітин, повинна ретельно вибирати того одного самця, який її запліднить. З таких міркувань, звісно, випливає традиційний висновок, що для чоловіків «природні» полігамність і змагальність, а для жінок — вибірковість і пасивність (Fehr 2011), та ще ціла низка гендерних штампів. Феміністичні критикині й критики еволюційних досліджень, разом із Хабард, поставили під сумнів твердження про універсально низькі інвестиції самців у дітонародження, адже в певних видах самець-батько бере дуже активну участь у догляді за дітьми, а також інвестує енергію в інший спосіб (наприклад, охороняючи територію).
Серед важливих напрямків феміністичного аналізу біології — увага до історії концептуальних змін у приматології, що є водночаc наслідком і поштовхом для соціокультурних трансформацій. Баркер і Кітчер (Barker & Kitcher 2013) засвідчили маскуліноцентричність приматологічних студій у 1960–1970-х роках, коли в цій галузі працювали переважно чоловіки, котрі у своїх наукових розвідках основну увагу приділяли конкурентним стосункам між самцями. Згодом, коли жінки стали більше представлені в біології загалом і в приматології зокрема, з’явилися дослідження про поведінкову взаємодію між самками (в тому числі про одностатеву сексуальну поведінку серед них), на яку раніше ніхто не звертав увагу.
Насамкінець еволюційні студії міжстатевих відмінностей критикують ще й за надмірне наукове порівняння людини з рештою тваринного світу та ігнорування складних форм соціального і культурного життя, властивих лише їй. Елізабет Ллойд (Lloyd 1993) нарікає на вади еволюційних досліджень жіночої сексуальності, схильних прив’язувати її винятково до запліднення і дітонародження, попри той очевидний факт, що сексуальність людини не мусить бути спрямованою суто на розмноження.
Крім того, феміністичної критики зазнали еволюційні теорії сексуального насильства: скажімо, сумнозвісна праця Торнхіла і Палмера (Thornhill & Palmer 2000) тлумачить поведінку чоловіків-ґвалтівників як еволюційну адаптацію, що активізується в ситуації недостатнього доступу до жінок і поширена серед самців у тваринному світі. Ця теорія викликала реакцію ряду дослідників і дослідниць (Джон Дюпре, Емілі Мартін, Енн Фаусто-Стерлінг), котрі вказували на хибність паралелей між спарюванням тварин і зґвалтуванням, яке є власне людським соціокультурним феноменом.
Основною метою феміністичних інтервенцій у дослідження міжстатевих відмінностей були й залишаються політичні та епістемологічні зміни, що їх розглядають у тісному взаємозв’язку. Слід відзначити внесок гендерного аналізу в розвиток науки, адже, вказуючи на застарілий багаж суспільно-ідеологічних сенсів, які додаються в наукове знання, такий аналіз часто допомагає знайти нові продуктивні напрями наукових досліджень. Саме тому, відповідаючи на питання, чи змінив фемінізм науку, яке винесено в назву її книжки, Лонда Шибінгер (Schiebinger 2001) перераховує цілу низку наукових дисциплін, де гендерний аналіз спричинився до вагомих концептуальних зрушень.
Текст опрацювала Вікторія Борисенко
