Конкурси краси і фемінізм: завжди вороги? Авторка: Уляна Мовч | Гендер в деталях

Конкурси краси і фемінізм: завжди вороги?

Авторка: Уляна Мовчан

Історія конкурсів краси нараховує вже кілька століть — прототипи таких конкурсів відомі ще в давніх цивілізаціях – у стародавній Греції проводилися фестивалі краси під назвою «каллістея», а також фестиваль на честь Афіни, у якому брали участь лише чоловіки. Регулярно такі конкурси проводяться лише з 1921 року, а батьківщиною цієї індустрії слід уважати США. Тоді ж вони набирають економічного характеру – їх проводили для приваблення туристів, а ініціаторами виступали підприємці.

У 1950-х роках у конкурсів краси з’явилися ознаки класичного шоу та зв’язок із шоу-бізнесом. Наприклад, Ерік Морлі — організатор «Міс світу» — вигадав цей конкурс для просування модних нічних клубів і танцювальних майданчиків. А конкурс «Міс Всесвіт», який 1996 року придбав Дональд Трамп, заснувала компанія з виробництва одягу і купальних костюмів «Catalina».

Нині існує «велика четвірка» конкурсів краси: «Міс світу», «Міс Всесвіт», «Міс Інтернешнл» та «Міс Земля», кожен з них має свою франшизу – правила, відповідно до яких конкурс проводять в різних країнах світу.

Крізь призму фемінізму такі конкурси сприймаються як комерціалізація зовнішности жінок. Офіційні вимоги конкурсу та його багатолітні традиції сприяють формуванню певного образу жінки, який зручно «продавати». Фінансові переваги з цього отримують світові бренди й корпорації, особливо індустрія краси. Об’єктивація та сексуалізація жінок на конкурсах краси — ще один поширений аргумент «проти». Також конкурси краси сприяють поширенню нереалістичних стандартів зовнішности, як серед глядачок, так і серед безпосередніх учасниць конкурсів.

Серед вимог до зовнішности учасниць конкурсу «Міс Україна» — зріст від 170 см, відсутність шрамів/пірсингу. В офіційних правилах немає інших обмежень, але в інтернеті є чимало «порад»: видалити зайве волосся на тілі, поводитися максимально жіночно. Довге волосся — теж фактично обов’язковий «атрибут» учасниці конкурсу.

У 2019 році спалахнув скандал на конкурсі «Міс Індія», де всі конкурсантки були зі світлим кольором шкіри і дуже схожі на вигляд. Користувачі інтернету масово обурювалися, що в країні з населенням 1,3 млрд не показано різноманітність населення.

Конкурси краси стверджують, що надають молодим жінкам глобальну платформу для самовираження й розвитку лідерського потенціалу. Ненсі Ред, учасниця конкурсу «Міс Америка 2004», зазначала: «… коли мені було 22 роки, організація “Міс Америка” дала мені потужну, хоч і незвичайну платформу, для того щоб поділитися своїми надіями щодо майбутнього молодих жінок і для того, щоб бути собою — афроамериканкою, про-чойс, .... І феміністкою».

Конкурси краси дають можливість висвітлювати соціальні проблеми. Наприклад, ще 1974 року переможниця конкурсу «Міс Америка» Ребекка Кінг активно висловлювалася на підтримку прав жінок та їх професійної реалізації, а у 2017 році учасниці конкурсу «Міс Перу» наводили статистичні дані про насилля стосовно жінок у своїй країні.

Конкурси частково сприяють розвитку прав жінок. Вони стали одним із майданчиків підвищення видимости темношкірих жінок та представниць різних етнічних груп. З 1970 року темношкірі жінки нарешті почали виступати в конкурсах краси і це змінило сприйняття стандартів краси. В останні роки стала видимою участь у таких конкурсах трансгендерних жінок, що активізувало дискусії про інклюзивність.

Конкурси краси досі виключають жінок, у яких є діти. Проте саме участь у конкурсі дала можливість, наприклад, українці Вероніці Дідусенко («Міс Україна 2018», яку позбавили титулу через наявність в неї сина) актуалізувати проблему дискримінаційних правил конкурсу і почати боротьбу за права жінок, які мають дітей, у конкурсах на світовому рівні.

Фемінізм наголошує на можливості вибору для жінки і право обирати — брати чи не брати участь у таких конкурсах і не зазнавати осуду за свою позицію. Саме такий осуд можна вважати нічим іншим, як мізогінією. Натомість певні аспекти конкурсів краси як індустрії справді заслуговують на критику. Але точно не критику учасниць.

Текст опрацювала Галина Котлюк