​​АМБАСАДОРКИ УКРАЇНИ Я в готельному номері невеличкого польс | Гендер в деталях

​​АМБАСАДОРКИ УКРАЇНИ

Я в готельному номері невеличкого польського міста Ліманова, зовсім недалеко від гірськолижного курорту Закопáного, де ще кілька років тому відпочивала зі своїми друзями на різдвяних канікулах. Однак тепер я не туристка, я — біженка. Хоча всі ми тут намагаємося так себе не називати, бо ніхто з нас не готувалися до такої ролі.

Переді мною стоїть Магдалена. Вона полька, красива, елегантна жінка, трішки старша за мене. Щойно вона принесла із собою, здається, половину асортименту H&M — від білизни, бюстгальтерів, шампунів до теплих джемперів і джинсів. Магдалена прийшла зі своєю семирічною дочкою Зосею, і її дитина зараз грається з моєю. Вони чудово спілкуються, попри те що одна говорить українською, інша — польською.

У «минулому житті» ми цілком могли б зустрітися з Магдаленою на якійсь конференції, летіти одним літаком або жити в готелі в сусідніх номерах, і наші діти так само гралися б разом. Однак тепер я — біженка, а Магдалена — польська волонтерка.

Вона каже: «Візьми цей теплий светр, якраз твій розмір». І тут я усвідомлюю: я одна в чужій країні з маленькою дитиною, із речей у мене лептоп, дві книжки і пару дитячих бодиків, у мій дім щомиті може прилетіти ракета. Мабуть, я справді біженка, хай там як себе обдурюю. Он навіть польська волонтерка купляє мені змінні речі. І я починаю плакати.

Я кажу їй: «Знаєш, ще 2014-го я відвозила допомогу переселенцям з Криму. Я ніколи не розуміла, як це важко — бути “по той бік”». А вона відповідає: «Це могло статися з кожною». Ми обоє плачемо і обіймаємось.

І тут раптом я знаходжу правильні слова: «Після нашої перемоги чекаємо вас у Києві». Подруга поруч напівжартома (але радше серйозно) додає, що готова винайняти для всіх нас «Хілтон», якщо той уціліє...

ПРОДОВЖЕННЯ читайте за посиланням

Текст Оксана Іванців
Ілюстрація Олександр Грехов