Головна редакторка Гендер в деталях Тамара Злобіна розповіда | Гендер в деталях
Головна редакторка Гендер в деталях Тамара Злобіна розповідає три історії про Україну у світі, об’єднані вишивкою білим по білому.
Українка виборола престижну нагороду з математики (аналог Нобеля).
Марина В'язовська - друга жінка, яка її отримала.
Здавалось би, є чим пишатись. Однак, хоча Марина, безперечно, українка, чи українська вона науковиця?
Вчилася, стажувалася закордоном. Професорка у Лозанні. Її кар'єра розвивається поза Україною.
Це не докір вченій, звісно. Це приклад, як ми втрачаємо людський потенціал. І будемо втрачати, якщо не зробимо гідні умови для талантів тут, в Україні.
Промову на врученні Філдсівської медалі Марина В’язовська присвятила вбитій росіянами харківській викладачці математики і волонтерці Юлії Здановській.
На фото, яке облетіло весь світ, Марина у сорочці, вишитій білим по білому. Подібною вишивкою прикрашена нова колекція високої моди дому Діор. Не просто так - натхнення черпали в української художниці Олесі Трофименко.
Вона малює і вишиває “дерева життя” - відомий український мотив. Ними ж декорувала і місце показу мод.
Чого не дізнались про нас у Діор, це те, що Олеся у творчості спирається на традиційні рушники. І “дуже легко знайти зворотній рух візерунка по Європі. Є мережива з Фландрії та інших місць від 15 століття, де практично аналогічні українським вазони і квіти. Напевно, вони перейшли на наші народні весільні рушники у червоному вигляді з маєтків багатих людей, їх вишивали на продаж українські черниці, а тепер через роботи Олесі Трофименко вернулись у європейську високу моду знову в білому вигляді”, зауважує Kateryna Dudka.
Який сюжет! Однак в Діор не знають, що ми повернули їм їхні ж культурні надбання (які насправді спільні).
Навіть не подумали копнути глибше. Для них це - екзотичні квіти сміливих варварів.
Історикиня з США Марта Богачевська-Хом’як назвала свою книгу «Білим по білому: Жінки в громадському житті України. 1884–1939» (1995). Метафора була намірена - адже жінки зникали з історії, зневажені дослідниками з шовіністичними поглядами. Однак їхня громадська праця, хоч і непримітна, як вишивка білим по білому, була потужною, видатною, і залишила по собі слід.
В англомовному варіанті книга називалась без незрозумілих західним читачам локальних метафор і модніше - Feminists Despite Themselves: Women in Ukrainian Community Life, 1884–1939 (1988). Та це не допомогло. Марта розповідала, що протягом усієї кар’єри її працю знецінювали:
“Ваша праця дуже добре написана, але тема.. Це нікому не цікаво. Вам для кар’єри вартувало брати яку іншу, наприклад, про росіян…”
“Які ще українці? Так це ж росіяни! Ні? Ой, ну ваш націоналізм це вже давно непристойно в академічних колах”.
Я думаю оце білим по білому - це про нас усіх.
ПС. Читайте інтерв’ю з Мартою на Гендері https://bit.ly/3IqypTr
