Коли народжувати? Як змінився вік материнства за останні сто р | Гендер в деталях

Коли народжувати? Як змінився вік материнства за останні сто років
Авторка: Олена Стрельник

Суспільство регулює репродуктивну поведінку через низку механізмів, серед них суспільні очікування від материнської ролі та конструювання вікової норми материнства. Ці очікування створюють умовний життєвий календар, «розклад», відповідно до якого багато жінок вибудовують свої життєві траєкторії, зокрема планують материнство.

Вік жінки вписано в систему «репродуктивного тиску», у якій материнство розглядається як ядро жіночої ідентичності. Обговорення репродуктивних планів поширено в нашій культурі: жінок можуть питати про дітей, про плани їх народити родичі, колеги, ледь не випадкові знайомі.

У домодерних суспільствах жінки народжували протягом усього фертильного віку внаслідок відсутності контрацепції і можливості втручання в репродуктивний цикл. Відтак вік материнства здебільшого не проблематизувався, а дискурсивно груп «молодих» чи «зрілих» матерів не існувало. Проте суспільство опосередковано регламентувало вік материнства, регулюючи насамперед вік вступу у шлюб. Отож «раннє» й «пізнє» материнство — конструкти сучасних суспільств, для яких вік — важливий критерій соціального поділу. Унаслідок складних процесів суспільної модернізації й інституціалізації материнства протягом ХХ століття формуються уявлення про «норму» материнства, його «розклад» та «ідеальний» вік.

Існує низка досліджень соціального конструювання вікових норм материнства на прикладі неповнолітнього (підліткового) материнства. Татьяна Арчакова, спираючись на англомовні дослідження, зазначає, що ця тема часто опиняється в центрі уваги на хвилі «моральної паніки»; нерідко спричиняє стигматизацію юних матерів, навіть якщо вони адекватно адаптуються до своєї ролі; крім того, її подають у невідповідних масштабах через некоректне висвітлення в медіях із використанням надто емоційних означень на зразок «діти ростять дітей».

Частка народжень, які припадають на вікову групу жінок 30–40 років, за період незалежності України зросла майже вдвічі. Очевидно, що цивілізаційні демографічні зміни, передусім збільшення тривалості життя, спричиняють зміни «життєвого розкладу» і підвищення віку дорослішання, закінчення навчання, виходу на ринок праці та народження дітей.

Сучасне життя дедалі частіше перетворюється на «проект», а батьківство стає результатом індивідуального вибору жінок і чоловіків, узгодженого з іншими життєвими проектами. Рефлексованість і планованість батьківства зумовлюють так зване «відтерміноване (відкладене на пізніші терміни) материнство/батьківство».

Життя сучасної людини підпорядковано інституційним моделям, які регулюють настання певних життєвих подій: вступ до школи і її закінчення (12 років), 4–6 років навчання у виші (в окремих випадках більше), зрештою, вихід на ринок праці і здобуття самостійності, що внаслідок функціонування інституту освіти і збільшення років навчання припадає вже на 25–30 років. Відтак для сучасної жінки народження дитини перетворюється на життєве завдання, проект, що його вона мусить вписати в низку інших життєвих подій, балансуючи між медичними приписами («кращий вік для материнства — 2 років»), соціальними приписами («батьківство — це відповідальний крок») та власними життєвими прагненнями, можливостями, доступними ресурсами. І поки точаться дискусії на зразок «материнство після тридцяти — це ризиковано, а до 25 — безвідповідально», тисячі українських жінок намагаються майже самотужки вирішити дилему «кар’єра або материнство», бо в гендерованому суспільстві тільки жінка стоїть перед цією дилемою. І замість покладати на жінок відповідальність за «неправильні» репродуктивні стратегії, за «раннє» і «пізнє» материнство, треба створити такі умови, щоб не змушувати жінок робити такий часом драматичний вибір між материнством і професійною самореалізацією.

Текст опрацювала Вікторія Борисенко.