Сьогодні я була у чорному лісі. Два роки тому у Каліфорнії т | Гендер в деталях
Сьогодні я була у чорному лісі. Два роки тому у Каліфорнії трапилася страшна пожежа. Катастрофа відчувалася за десятки, а то й сотні кілометрів. Небо над Сан-Франциско стало пекельно червоним, а курява висіла у повітрі ще тижні два. У цій пожежі вигоріло дев’яносто відсотків заповідної зони редвудів (так тут називають величезні секвої) – Big Basin State Park.
Нині цей парк знову відкритий для відвідувачів. Втім поїздка сюди - непростий досвід. Мертвий ліс. Кілометри височенних чорних стовбурів самотньо стирчать із обпаленої землі. Постапокаліпсис. Смерть висить у повітрі і змушує мене думати про катастрофу, що її, на відміну від цієї, спричинили люди. Війна – така ж трагедія для нашого суспільства, як пожежа для цього лісу.
Я ходила тут і думала лише про Україну, про втрати, про вигорілі серця і домівки людей. Я ніби потрапила у якийсь страшний і водночас нереально прекрасний меморіал усім загиблим. Попіл, чорнота і водночас велич. Жоден твір мистецтва про війну, чесно кажучи, не пробирав мене так сильно як цей чорний ліс. І не лише тому, що у ньому живе смерть. Ні, це водночас місце надії.
Редвуди – дивовижні створіння. За безліч тисячоліть існування у примхливому кліматі тихоокеанського узбережжя, вони зуміли частково адаптуватися до лісових пожеж. Вогонь спалює гілки і лишає страшні рубці на стовбурах. Проте більшість дерев виживають.
Вже за рік-два після страшної пожежі на обпалених чорних патиках проростає несміливий зелений пушок. Згодом він стане основою нової крони.
Дерева буквально воскресають із небуття. Навколо вщент згорілих піньків потроху виростає малеча – громада поступово, але впевнено відтворює себе.
Україна – могутній старий ліс, що за останнє сторіччя вигорав не раз, але знову і знову повертався до життя. Мені було боляче ходити серед цих редвудів сьогодні, бо я згадувала травми нашої історії і думала про гілля, яке щоразу відростає там, де ще вчора не було жодної надії.
Про страшні втрати і відновлення після них розповіла Alisa Lozhkina
Ілюстрація: Олександра Майор
Сьогодні, у Міжнародний день захисту прав людей, ми підводимо підсумки нашого спецпроєкту про втрати. Упродовж 16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства ми говорили по-своєму про те, що відбувається зараз з українцями та українками. Говорили про втрати, яких нам завдає російська війна.
Ми дуже вдячні, що ви були з нами у цій серії постів, ділилися своїм наболілим та підтримували одне одного.
Ми, дійсно, дуже багато чого втрачаємо через цю війну – близьких людей, здоровʼя, свої домівки, професійні навички, цінності... Але найголовніше, що з нами залишається гідність та людяність. З нами залишається беззаперечна віра в перемогу і торжество прав людини – адже ми боремося за достойне життя в цивілізованій країні.
#16днів #втративійни #16днівактивізмупротинасильствва #16DaysofActivismagainstGenderBasedViolence
