Кому подякувати за гібіскус? Жінки, які озеленюють міста Автор | Гендер в деталях
Кому подякувати за гібіскус? Жінки, які озеленюють міста
Авторка: Юлія Попова
Хто з нас не милувалися квітами у дворах? Дворові квітники ми сприймаємо «на автоматі»: ніби вони завжди тут були. А хто ж доглядає за цими палісадниками? Кому подякувати за добрий настрій щоранку?
Відповідь: дякувати треба жінкам, — старшим жінкам. Я спостерігала, як то пані Марія й тітка Лариса пораються на подвір’ї, обрізаючи лавр і доглядаючи за кедром. Були й колективні жіночі зусилля.
Чому жінки цим займаються? Інтерес перетворився на дослідницьке завдання: метод спостереження та інтерв’ю допомогли дізнатися більше.
По-перше, — це хобі містянок пенсійного віку. Тут гендерований розподіл: жінки займаються квітниками, а чоловіки «гаражними» практиками.
Застережу: є й чоловіки і спільноти, які беруть участь у благоустрої.
Але типово ця практика жіноча: у Німеччині, 66 % жінки, по всьому світу так само. З власних спостережень: дев’ять жінок і двоє чоловіків.
По-друге, через цю практику реалізується гендерна програма доглядової праці: піклування про, про природу, тварин. Жінки вирощуванням рослин, свідомо запобігають змінам клімату.
По-третє, існує потужний емансипативний потенціал: жінки стають лідерками у своєму мініполітикумі.
Тимчасом в урбаністиці й публічному дискурсі доглядова й жіноча праця взагалі нижче цінується в суспільстві.
Жінок спонукає передусім задоволення від процесу й результату: «Я роблю це для себе. Мені приємно цим займатися, я хочу, щоб тут була краса».
Садівництво для них — заземлення і боротьба зі стресом, воно дає позитивні емоції і їм, і іншим, структурує час — і щодня, і в перспективі року, і додає життю сенсу через постановку й виконання садівничих цілей.
З виходом на пенсію скорочується залученість у суспільство, знижується сприйняття цінности індивіда. Садівництво ж допомагає зберігати власну суб’єктність і активність й уникати нудьги, створювати середовище на індивідуальний смак.
Маріам Агамян зазначає: «в нашому суспільстві панує система упереджень, згідно з якою жіночий капітал — це молодість і краса». З віком цінність жінки в суспільстві знижується, знайти роботу стає важче. Через нав’язану пасивну роль можуть переживати депресію. Садівниця може підтримувати свою агентивність.
Пані Олеся розповідає: «Сусіди часто кажуть мені, що їм подобається, мовляв, ідемо й милуємося». Вона вірить, що рослини позитивно впливають на настрій та дружнє життя в будинку: «ми отримуємо позитив, а коли ми на позитиві, то не робимо нічого поганого». Через садівничу практику вона розширює контакти і почувається включеною в спільноту.
Інколи садівництво — це ще і опір комунальним службам, які не завжди якісно виконують свою роботу, і буквальна боротьба за владу визначати образ свого подвір’я. Але між садівницею і комунальною службою може бути альянс через повідомлення працівникам про потреби території.
Слід зазначити, що садівниці допомагає і сусід, який активно підтримує свою сусідку та поділяє з нею лідерську роль та підвозить матеріали автівкою. Імовірно, ширшому залученню чоловіків до цієї практики заважають саме гендерні стереотипи.
В урбаністичній спільнот багато закидів лунає і до естетики таких палісадників, зокрема через їхню схожість із «сільськими» практиками та банальний набір, який приївся: чорнобривці, соняшники, календула, настурція, сальвія тощо.
Варто говорити не про усунення, а про розвиток стихійного садівництва в бік сталих підходів. Не варто очікувати, що прибудинкова територія стане ареною боротьби зі змінами клімату в прямому сенсі. Ця роль залишається за масштабними зеленими насадженнями.
Практика прибудинкового садівництва в сучасному вигляді має багато соціальних і просторових переваг, які перетинаються між собою.З погляду просторової рівности важливо, що ця практика у нас існує і вона соціально прийнятна.
А от на що ця практика не заслуговує, так це на зневагу і недооцінення внеску жінок. І це не вперше, коли перехідний період тримається на праці жінок.
Текст опрацювала Світлана Пугач
