Жіночий сепаратизм і трансгендерні люди Авторка: Інна Ірискіна | Гендер в деталях
Жіночий сепаратизм і трансгендерні люди
Авторка: Інна Ірискіна
Наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття трансгендерна спільнота суттєво виросла, стала суб’єктом, який говорить сам за себе. Процедури, які регулюють трансгендерний перехід, у багатьох країнах стали доступнішими й ліберальнішими. Мало того, частина транслюдей прямо визначає свою гендерну ідентичність як відмінну від чоловічої й жіночої.
Коли обговорюються можливості надати трансгендерним людям ті чи ті права, багато суперечок виникає довкола питань, які стосуються аспектів гендерних ролей.
Зокрема, виникають суперечки про доступ і перебування трансгендерних людей у гендерованих або гендерно-маркованих просторах, тобто приміщеннях, призначених для людей, які належать винятково до певної статі чи гендеру.
Щó саме має бути підставою для доступу в жіночий або чоловічий простір — указана в паспорті стать, певна конфігурація статевих ознак (звичайно геніталій) чи гендерна ідентичність?
Гендерно-марковані простори можна поділити на дві основні категорії:
o приміщення короткочасного перебування: туалети, душові, роздягальні;
o приміщення тривалого перебування: в’язниці і їх блоки, лікарняні палати, притулки.
Феміністки давно розділилися на два табори — з трансінклюзивною і трансексклюзивною позицією. Перші розглядають трансжінок, як і будь-яких інших жінок, не роблячи для них якихось винятків; натомість другі або вважають їх «переробленими чоловіками» і відмовляють їм у доступі в жіночі простори.
Згадаймо історію Мічиганського жіночого музичного фестивалю. Мічфест, заснований 1976 року, називали «оригінальним жіночим Вудстоком».
У 1991-му, трансжінку Ненсі Беркхолдер, організаторки попросили покинути фестиваль, бо її присутність викликає в інших жінок дискомфорт. Трансактивісти розцінили це як дискримінацію і з 1994 р. навпроти Мічфесту регулярно організовувався протестний «Табір Транс». У 2006 р., після того як організаторки табору змогли, не приховуючи свій трансстатус, узяти участь у фестивалі й провести воркшоп про трансінклюзивність, здавалося, що політика фестивалю змінилася. Однак, організаторка Ліза Фогель офіційно підтвердила, що він залишається простором для жінок, народжених жінками.
2014-го протистояння вилилося в бойкот Мічфесту, що його підтримала низка великих ЛГБТ-організацій США, які вимагали змінити його політику. У відповідь було опубліковано «Міфи і правду про Мічфест», де організаторки знову повторювали, що вважають фестиваль для жінок, але підкреслювали, що на вході у жінок не перевіряють «труси», і багато трансжінок таки відвідували фестиваль, а випадок із вигнанням Беркхолдер так і залишився одиноким інцидентом.
Вплинуло тут протистояння чи ні, але 2015 рік став останнім в історії Мічфесту, після чого фестиваль офіційно закрили.
Можна сказати, що програли обидві сторони, бо втратили простір, який, зрештою, не дістався нікому.
Мічфест, вважався безпечним, якщо в ньому немає чоловіків. Проте в реальності, коли одна учасниця заявила, що її зґвалтувала інша жінка, тему зам’яли, а ґвалтівницю просто випроводили за територію. Відсутність чоловіків і обмеження доступу для трансжінок не знімають потреби враховувати аспекти безпеки, а участь трансжінки в заходах для жінок широкого кола — це додаткова можливість соціалізації, інтеграції в суспільство, визнання її гендерної ідентичности.
ПІДСУМКИ
Як і інші міноритарні групи, трансгендерні люди часто стикаються з тим, що їх розглядають як певну однорідну масу і очікують ідеальности, бо досить з’явитися одній «паршивій вівці», щоб вона автоматично дискредитувала всіх.
Та не слід потрапляти в цю пастку. Серед Трансгендерів і трансгендерок, як і будь-якій соціальній групі, можуть бути ґвалтівники, злочинці і просто не надто приємні особи, так само як люди видатні й чудові у всіх сенсах. І це не привід обмежувати всіх транслюдей у правах та ігнорувати їхні потреби.
Що далі розвивається людство, то більше воно стає здатним виокремлювати й цінувати кожну особистість та індивідуальність.
Текст опрацювала Світлана Пугач
