Трансгендерні люди у притулках для постраждалих від насильства | Гендер в деталях

Трансгендерні люди у притулках для постраждалих від насильства та бездомних осіб
Авторка: Інна Ірискіна

Наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття трансгендерна спільнота суттєво виросла кількісно, стала видимішою і чутнішою, а ще набагато більшою мірою стала суб’єктом, який говорить сам за себе. Зокрема, виникають суперечки про доступ і перебування трансгендерних людей у гендерованих або гендерно-маркованих просторах.

ІНЦИДЕНТИ В ПРИТУЛКАХ
Чи виникають загрози безпеці жінок у притулках (як ті, що їх зафіксовано у в’язницях)?
Наприклад, у Канаді заарештували Крістофера Хембрука, який, представляючись трансжінкою на ім’я Джессіка, отримував доступ до притулків для жінок у Торонто і там на початку 2012 року сексуально домагався двох жінок. Згодом у нього діагностували антисоціальний розлад особистости. У процесі діагностики злочинець сам зізнався, що ніколи не був трансгендером і брехав, начебто багато років перебуває на гормонотерапії й прагне «змінити стать». Проте такі інциденти, пов’язані саме з притулками, особливо справді з трансжінками, а не зі спробами чоловіків видавати себе за жінок, у дійсності поодинокі.

Можна також знайти приклади, коли жінки висловлювали стурбованість просто тому, що в притулку з ними опинялася транслюдина. Скажімо, в Канаді дві цисжінки були проти перебування в притулку з трансжінкою, яка тільки планувала перехід і ще мала чоловічі статеві органи.

ТРАНСГЕНДЕРНІ ЛЮДИ В ПРИТУЛКАХ
Якщо говорити про досвід трансгендерних людей, пов’язаний із притулками, то й тут ситуація зовсім не райдужна. Наприклад, у травні 2018 року трансгендерна жінка в Клівленді мусила звернутися в притулок для чоловіків, бо в місцевому жіночому притулку, за її словами, до трансжінок ставляться жорстоко, вони зазнають постійних словесних нападок.

Проте в чоловічому шелтері все обернулося ще гірше: вночі під час сну її зґвалтували.
Проблеми виникають також у трансгендерних мігрантів.

Наприклад, із Мексики й країн Карибського басейну в США регулярно прибувають каравани; в одному з таких навесні 2018 року було 37 транслюдей. Коли вони приходять у шелтери, що їх на півдні США часто підтримують релігійні організації, їх або не приймають там, або називають неправильними займенниками й іменами та примушують носити одяг відповідно до їхніх документів, а не ідентичности.

Згідно з дослідженням 2015 року у США:
30 % трансгендерних людей у якийсь період свого життя були бездомними;
26 % тих, хто не мали житла за останній рік, не зверталися в притулки через страх неприйняття їхньої трансгендерности;
70 % тих, хто зверталися у шелтери, стикалися при цьому з переслідуваннями, сексуальним або фізичним насильством або ж їх виганяли з притулків через їхню ідентичність.

РІШЕННЯ ДЛЯ ПРИТУЛКІВ
Реалізувати питання про притулки цілком можливо у варіанті суто трансгендерного простору, тобто трансгендерного шелтера. Такий притулок у Сінгапурі з 2014 року підтримує організація «The T Project». У шелтер приймають будь-яких транслюдей від 18 років, котрі постійно проживають у Сінгапурі, бездомних або тих, хто переживає фінансові труднощі.

Такі спеціалізовані шелтери, безумовно, найкомфортніші для самих трансгендерних людей, адже максимально враховують їхні потреби, але такі проєкти поки що не надто поширені.

Натомість притулки для ЛГБТ+ стали загалом повсюдною практикою. І це той рідкісний випадок, коли по позитивні приклади не треба ходити в інші країни, бо такий шелтер, що його підтримувала організація «Інсайт», існував у Києві у 2014–2019 роках.

Потрапляючи в шелтер, претенденти зазвичай проходять співбесіду. Як і у в’язницях, було б хорошою практикою, щоб працівники шелтерів, особливо ті, хто проводять співбесіди, самі проходили тренінги з поводження з трансгендерними людьми. Важливо також враховувати індивідуальні особливості й особисті переваги, щоб в одній кімнаті не опинялися люди, яким разом може бути некомфортно. Тим паче це можливо з дуже різних причин, зовсім не обов’язково пов’язаних із гендерною ідентичністю.

Текст опрацювала Ірина Перегон