Трансгендерні люди в лікарняних палатах: чому не виникає супер | Гендер в деталях

Трансгендерні люди в лікарняних палатах: чому не виникає суперечок
Авторка: Інна Ірискіна

#скорочені_тексти

Коли обговорюються можливості надати трансгендерним людям ті чи ті права, багато суперечок виникає довкола питань, які стосуються аспектів гендерних ролей.

ЛІКАРНЯНІ ПАЛАТИ
Перш ніж закінчити цю серію текстів, присвячену гендерно-маркованим просторам, згадаймо, що приміщення тривалого перебування — це ще й лікарняні палати. Проте на Заході дискусій про трансгендерних людей у гендерно-маркованих палатах майже не існує, крім поодиноких випадків. Скажімо, історія Філіппи Моллой, котра страждала на біполярний розлад і на початку 2018 року була налякана сусідством в одній палаті з трансгендерною жінкою, яку вона прийняла за чоловіка[1].

Можна припустити, що на пострадянському просторі питання про палату частіше актуалізується через те, що тут донедавна повсюдно практикувалося обстеження транслюдей для встановлення необхідного для переходу діагнозу на базі психіатричного стаціонару.

Отож питання, в чоловічу чи жіночу палату класти людину, неминуче виникало й породжувало суперечки: нормативи вимагають орієнтуватися на паспортні дані, тоді як самі транслюди воліють, щоб враховувалася їхня гендерна ідентичність.

Тимчасом у розвинутих країнах психіатрична госпіталізація трансгендерних людей уже майже не практикується. По-друге, якщо говорити про лікарні в широкому сенсі, там давно поширені і одиночні палати, і палати без поділу за гендером.

Російська емігрантка в Канаді розповіла[2]: «У лікарнях у нас теж змішані палати, до речі. Це дозволяє оптимізувати заповнення шпиталів. Уявляєте, у вас життя або смерть, а тут треба гендером заморочуватися при надходженні в шпиталь. Яке рішення? Не заморочуватися». Така практика стала звичною до того, як явище трансгендерности і пов’язані з ним питання стали предметом широкого обговорення. В результаті вони просто лягли на вже сформований контекст, не викликавши нових помітних протиріч.

Натомість в Англії лікарні платять штраф за розміщення пацієнтів у змішаних палатах. Хоча за останні роки їх кількість через брак місць виросла[3], лікарі надання допомоги пацієнтам усе-таки вважають важливішим за розміщення у відповідно маркованій палаті. Що цікаво, число госпіталізованих зросло за час перебування при владі уряду консерваторів, тоді як про їх скорочення більше говорять ліберальні демократи, тобто ситуація в чомусь протилежна порівняно, наприклад, зі США. Та, крім рідкісних згадок, тема трансгендерности майже не фігурує в цих дискусіях.

На жаль, це не значить, що самі трансгендерні люди не стикаються в лікарнях із проблемами.

Їх досі часто називають неправильними займенниками й поміщають у неправильні палати. Згідно з дослідженням організації «Lambda Legal»[4], у США до 27 % транслюдей отримували відмову в наданні медичної допомоги, а 70 % стикалися з дискримінацією або іншими проблемами у сфері охорони здоров’я. Окремі лікарні й відділення в системі медичної допомоги намагаються вирішувати такі проблеми, запроваджуючи спеціальні правила поводження з трансгендерними людьми. Наприклад, така настанова існує в Південному Лондоні, у ній прямо сказано, що трансгендерні люди повинні лежати в палатах і отримувати доступ до інших гендерованих просторів відповідно до свого гендеру[5].

Так чи так, але «транспаніки» на цьому ґрунті в суспільстві не виникає. Це, зокрема, дозволяє замислитися, що за інших обставин — наприклад, якби гендерно-нейтральні туалети поширилися раніше, — і «туалетні закони» та пов’язані з ними дебати теж могли б і не виникнути. Звичайно, ми живемо у світі, який він є, і мусимо виходити з його реальности й можливостей її покращити. І все-таки такі розумові експерименти можуть бути корисними для розширення погляду.

Що далі розвивається людство, то більше воно стає здатним виокремлювати й цінувати кожну особистість та індивідуальність.

Текст опрацювала Світлана Пугач