Якими мають бути норми захисту й допомоги постраждалим від сек | Гендер в деталях

Якими мають бути норми захисту й допомоги постраждалим від сексуального насильства?

Авторка: Ярина Волошин

#скорочені_тексти

Сексуальне насильство — злочин. Однак в Україні досі не вироблено норми правозахисного процесу, у якому постраждалі точно можуть розраховувати на правосуддя, розуміння, чутливість. На жаль, ця тенденція зберігається і після початку повномасштабного вторгнення.

Навіть у ситуації, коли у воєнних злочинах ми обвинувачуємо росію / російських військових / росіян, винними у воєнних злочинах сексуального насильства часто вважають постраждалих. Проблеми з обвинуваченням постраждалих старі як світ - історія обвинувачень молодої дівчини, яку вчитель зґвалтував на випускному вечорі в Кривому Розі рік тому; історія жінки, яку намагалися зґвалтувати в потязі, чи обурлива історія з Кагарлика.

На відміну від замовчуваного десятиліттями злочину масових зґвалтувань над цивільними жінками часів Другої світової війни, нині вже почалися кримінальні розслідування цих випадків, проблема набрала суспільного розголосу і є надія на покарання винуватців. Однак поки що і з вірою постраждалих у те, що їх почують, і з готовністю громад прийняти й зрозуміти цю травму, спрямовану і на них дуже складно: постраждалі намагаються забути свою травму, втримати її в собі і зробити все, щоб не дізналися ні рідні, ні сусіди, ні поліція.

Яка природа сексуальних злочинів? Сексуальне насильство зазвичай має на меті не задовольнити сексуальну потребу, а встановити владу над конкретною особою чи певною групою осіб через неї (її сім’єю, громадою, етнічною групою, наприклад). У таких умовах тотального контролю і влади немає місця бажанню чи вибору.

У цій ситуації всі ми мали б стати опорою й підтримкою для постраждалих, але тут вмикається інший тип влади, де ми, українське суспільство, починаємо карати постраждалу. Фрази типу «а чого ж вони до тебе пішли?» або «чого з іншими такого не сталося, а тільки з тобою? Може, ти їх сама покликала?» — це ніщо інше, як прояв фукіанської концепції «дисциплінарної влади» над постраждалою. Сюди можна віднести і шпильки від односельчан, і некоректні й абсурдні питання медиків, журналістів, поліції, і багато інших необдуманих слів та дій. Інколи на постраждалих навіть вішають ярлики колаборанток. На жаль, сексуальне насильство як спосіб ведення війни існує тисячоліттями.

Найголовніше для нас у пошуку аргументів для українського суспільства — в обставинах примусу не може йтися про «добру волю», згоду на стосунки чи будь-які інші ознаки партнерських сексуальних стосунків. Це воєнний злочин, де є конкретна постраждала, навіть якщо комусь здається, що це зрадниця, яка погодилась на стосунки з ворогом.

Як заохотити постраждалих і забезпечити їм чутливі послуги? Чого треба навчитися просто зараз?

Навчитися впроваджувати механізми фіксування воєнних злочинів.
Будь-які послуги, допомога чи підтримка, що їх надають постраждалим, мають бути чутливі до ситуації, з розумінням того, які жахливі події пережила людина.

Спеціалісти-практики повинні повністю усвідомлювати можливі негативні наслідки від документування свідчень на постраждалих та інших свідків, ширшу спільноту і самих слідчих; бути готовими до шкоди, яку можуть завдати такі наслідки; вжити заходів, щоб запобігти такій шкоді або мінімізувати її».

Ми майже точно не знаємо, що сáме людина переживає в окупації, за яких обставин вона (не) вчиняє ті чи ті дії, тому, мабуть, не варто свою картину світу приміряти на цих людей, слід натомість керуватися принципом «не нашкодь». Це поки що найважче завдання.

Текст опрацювала Авраменко Юлія