«Діліньк», сповіщає будильник про початок нового дня в цигансь | Горовий

«Діліньк», сповіщає будильник про початок нового дня в циганському таборі. Сьогодні Вишгородщина. До матусь, як між собою ми називаємо сім’ї з дітками, які пройшли через окупацію рашистами. Щонайменше дванадцять адрес. У кожному випадку своя історія. Поєднує ж всі ці родини одне: наразі вони не вигрібають самотужки, а отже, циганська кибитка рухається крізь похмурий ранок.

Димер. Перша зупинка - «ранчо», де живе подружжя вірменів, яке колись втікало від війни вдома, Едвард з дружиною.
- Ось тример, як обіцяли. Будете стрижені та красиві.
Вивантажуємо трохи їжі, п’ємо каву.
- Ну, як тут у вас? Робота є?
- Та яка робота? Я сторожував же. На підприємстві. Та коли росіяни прийшли, то зробили склад боєприпасів. А наші як дали, то там вже нема чого охороняти.
Наступна зупинка неподалік. Господиня Оля. Маля і двоє дівчаток‐школярок. Теж розповідає, що роботи немає. Чоловік бігає по підробітках, однак майже ні на що не вистачає.
- Школа буде онлайн, зареєструвалися на новій платформі. А так новин ніяких. Задовбала трохи та невизначеність. Як оце недавно були прильоти, то діти дуже злякалися. Як почало ППО працювать, то відразу все згадалося… лютий з березнем.
Вулиця Бударіна, тут кілька адрес. Спочатку неповносправні брат і сестра. Даємо продукти.
- Скучила, нєвєста?
- Нє.
Дівчина вже впізнає нас і намагається жартувати. Бачимо постать якоїсь жінки на подвір’ї. Виявляється, це тітка з Козаровичів.
- Навідую племінників та город пораю. Своєї хати вже немає, бо уламки російського вертольота впали та спалили.
Навпроти живе Оля, в якої росіяни забрали чоловіка. Наразі вона поїхала з дітьми до матері.
- Вроді Червоний Хрест знайшов чоловіка. В полоні. Але чекаємо ще інформації, - розказує господиня будинку, де тимчасово живе родина.
Неподалік у пятиповерхівці ще одна родина, де зник чоловік.
- А в нас гарні новини, - посміхається ще одна Оля, - чоловік точно живий. Лист прийшов. Його рукою написаний.
- І що там?
- Що живий і в полоні. Тепер ми хоч можемо йому писати. Є спеціальна установа через яку…
- Так який же він полонений? Він же не військовий.
- Їх усіх перевдягнули. І сказали, що військові.
- Ну, головне - живий.

Далі на Гоголя до родини Юлі. У них були давненько, але зустрічають нас, як добрих знайомих і навіть вручають пакет помідорів.
- Ну, куди воно нам?
- Справа в тому, - наспівує Роман, - що в мене немає дому.
Сміємося. Юля згадує, що росіяни забули в погребі окуляри.
- Зараз подарую. Так тягнули консервацію, що й окуляри забули. Буде вам на згадку.
Далі прямуємо на квартиру до Ані, де троє пацанів. Двоє менших пістолетів вибігають за мамою.
- А де Лєна? - кричать малі.
- Нема. Поїхала до військових, - сміється Роман.
- Вони не понімають «військових», кажіть ЗСУ.
Розвантажуємо все. Кілька хвилин бавимося з малюками і вирушаємо на Козаровичі.

Перша зупинка на колишній Леніна. Тут дві сім’ї - Василь з Юлією і трьома дівчатками, і баба Оля, якій ми колись допомагали з вікнами.
- Зараз будуть вареники, - баба Оля заходиться біля плити.
- Та не видумуйте, - намагаюся спинити її.
- Не відмовляйтеся, - сміється Юля, - в неї найкращі вареники на кутку. Вам пощастило.
Доки заносимо їжу, з’являються вареники та кава. Пізній сніданок на свіжому повітрі просто феєричний.
- Ми привезли вашому онуку планшет, - дістаю. - Не новий, зате дуже гарний. Добрі люди передали.
Баба Оля радіє подарунку.
- Тільки у мене одна умова, - кажу.
- Яка?
- Я вам будинок декомунізую, - показую на табличку. - Ну, яка, в сраку, вулиця Леніна, як вона давно Соборна.
- Та знімай.
Василь дає шуруповерт і за мить табличка знята.
- Йде в циганський музей.
- От і добре.
Наступні дві адреси на одній вулиці. Дві родини з малими дітьми. Віддаємо привезене та записуємо потреби на майбутнє.
- Приїздіть, цигани!
- Обов’язково.

Останню адресу, де на нас чекав Микола, дружину якого ми зустріли у племінників у Димері, знаходимо не одразу. Розтрощену хату, на яку впав російський гелікоптер, оточують кущі бур’яну в людський зріст.
- Отак і живемо, - показує Микола на рештки будинку. - Воно, падло, впало отам, де яма, і відлетіло прямо під стіну хати.