Я там саме деруни на кухні збирався робить. Якби був, то згорі | Горовий

Я там саме деруни на кухні збирався робить. Якби був, то згорів би.
Микола дуже кінематографічний і нагадує Гоголя. Худий, з характерною зачіскою каре і вусами.
- Великі шматки вертольота забрали в музей. Дрібні ще є. Оно теплушка ціла лежить.
Біля Миколи крутяться двоє собак.
- А оцей, - показує чоловік на пса, - десь дня через чотири, як вертоліт підбили, приніс руку людську. По лікоть відірвану. Думаю, що він там тягає, глядь - рука. Мо', пілота. Ну, а шо? Ми тут що їли? Картопельку. А тут мнясо.
В якийсь момент все здається ірраціональним. І знесена хата, і Гоголь біля залишків вертольота, і собака, який ластиться й облизує тобі руки. Я можу лише кліпати очима.
- Добре, Миколо, тримайтеся. Ось їжа, телефон мій є у вашої дружини.

Біля магазину двоє дівчаток молодшого шкільного віку.
- А ти знаєш гімн? - питає одна одну.
- Знаю.
- А давай перевіримо?
- Ще не вмерла Україна...
- Не Україна, а України… Ні слава ні воля.
Кибитка вирушає на Київ. Ми мовчимо, перетравлюючи побачене і почуте.