Ю.Г. | Юрій Гудименко

2021-08-03 20:27:43 П’ятихвилинка історії.

Лазар Каганович, член РСДРП(б) з 1911 року, що працював на керівних посадах і з Леніним, і зі Сталіним, той самий Каганович, який у двадцятих роках ХХ сторіччя боровся із «буржуазним українським націоналізмом» на посаді генсека українського ЦК, у тридцяті роки разом з іншими планував і здійснював Голодомор украінського народу, у сорокових поринав у ріки української крові, плануючи дії проти УПА і пересічних мешканців у операції «Вісла», після чого був викинутий з великої політики вже Хрущовим – дожив до 1991 року.

Він помер 25 липня 1991 року у віці 97 років. Це означає, що він встиг побачити і усвідомити, як село, в якому він народився, було знищене бульдозерами після катастрофи на ЧАЕС. І точно встиг побачити, як над Київрадою у 1990 році підіймається синьо-жовтий прапор – то самий, проти якого він так завзято боровся у 1917-1920 роках.

Мені чомусь приємно думати про те, що ця огидна кривава істота дожила до моменту, у якому все, за що він боровся, було знищене і пішло прахом. Відкрити / Коментувати

2021-08-03 17:58:46 Я відверто не пам‘ятаю, під скількома судами ми проводили акції. Вищий, Конституційний, Печерський, Шевченківській, ОАСК, суди районні, суди апеляційні, суди господарські, суди адміністративні – і так по всій країні.

І це – неправильно. Це показник хвороби у країні. У здоровій країні пікетують заклади, які можуть (і мають право) змінювати думку і приймати рішення у більш-менш широкому коридорі. Парламенти, наприклад. Або місцеві ради. Або будівлі адміністрацій керівника країни. Суди у здорових странах пікетують не так часто. Бо банально немає сенсу: це ж суд, суд чесний і вирішить по закону. Який же ж сенс його пікетувати?

У нас все навпаки. І акції під судом – це лише спроба покласти щось на іншу чашу вагів, бо на іншій зазвичай вже лежать хабар, або тиск влади, або і хабар і тиск влади одночасно. Акція під судом – лише спроба врівноважити терези. Інколи виходить. Інколи ні.

Насправді у нас всіх немає іншого виходу, як прийти до влади і повністю перезапустити суди. Бо в суди впирається все: і реформи, і призначення, і справедливість для злочинців, і справедливість для незаконно ув‘язнених. Але що робити зараз, поки ми не при владі?

Те, що ми можемо.

Ми можемо доносити до громадян України думку, що суддів майже не існує і суддівська реформа має бути взагалі першою у довгому списку реформ. Ну серйозно, візьміть будь-яку останню гучну справу і подивіться уважно.

Ось справа генерала Павловського, Печерський суд, суддя Соколов. Передивіться це засідання (будь-яке), почитайте матеріали – і побачите, що Соколов насправді не суддя. Він не судив, він займався адвокацією і публічною легалізацією рішення, прийнятого не в суді, а в Офісі Президента. Він фактично працівник Офісу Президента, тільки в мантії і помилково називається (і титрується) суддею. Його в принципі можна судити за шахрайство, бо він не той, за кого себе видає. Він рубильник, виконувач команд. Не суддя.

Ось справа – для противаги – іншого генерала, генерала міліції Серби, який має відповісти за розгін Запорізького Євромайдану. Жовтневий районний суд міста Запоріжжя, суддя Пивоварова. Серба – у розшуку, скривався від слідства з 2014 року у окупованому Криму та на території Росії. Заявив, що спочатку (шість років!) не знав, що він у розшуку, потім боявся приходити у суд через коронавірус (sic!), український паспорт загубив у Росії (ага), але йому цілком можна вірити, бо він молодець. І суддя йому вірить. На відміну від Павловського, Сербу випустили під особисте зобов‘язання. Ні СІЗО, ні застави, нічого. Гуляй, друже, все норм. Суддя сказала, що все окей.

Ця Пивоварова, звичайно, також не суддя, а рубильник. Впущу-випущу. Вірю – не вірю. Одним все, іншим закон. Класика українського судочинства.

Можна пригадати справу Ріффмастера. Справи ПриватБанку. Можна згадати будь-який суд. І зрозуміти, що вони переповнені ким завгодно, але не суддями. Саме це знання треба доводити до українських громадян. Бо із судом рано чи пізно стикається кожен – в тій чи іншій формі.

Необхідно продовжувати тиск на суди та окремих суддів. Інколи це вирішує справу. Інколи – ні. Але без нас і такого шансу не буде. Людей під судом вони все ж бояться. Вони нервують. Вони звикли, що їхня справжня робота відбувається у саунах та телефонних розмовах, за горілкою (або вже віскі?) і в тиші. Вони бояться гучних звуків. Цим треба користуватися.

І найголовніше – ніколи не здаватися. Ми маємо битись, маємо стати владою і змінити те, що нас бісить.

А суди нас бісять. Це підтвердить кожен, хто стояв під таким судом.

Господи, як же сильно це бісить. Відкрити / Коментувати

2021-08-03 10:55:34 Те, що український державний апарат досі працює – результат виключно звички. Бо люди якось звикли, що у нас є парламент, є правоохоронні органи, є всі інші держустанови.

Насправді ж у нас фактично немає поліції, окрім, мабуть, патрульної – бо поліція нездатна знайти вбивцю, якщо тільки той не спить у стані алкогольного сп‘яніння поруч із зарубленою ним вночі дружиною.

У нас немає СБУ, окрім деяких окремих відділів – ця служба нездатна забезпечити те, заради чого створена: безпеку українських громадян.

У нас немає судів, а є органи вирішення юридичних проблем фінансово забезпечених громадян. І поодинокі більш-менш чесні судді тільки роблять загальну систему більш злочинною в очах суспільства – просто на контрасті.

У нас майже немає нардепів, а є, як казав Кернес, «кнопкі». Немає міністрів – бо є Єрмак. І немає Верховного Головнокомандувача. Бо той, хто видає себе за нього, зараз працює над знищенням чи не єдиної більш-менш працюючої інституції – Збройних Сил України.

У нас фактично немає державного апарату і державних установ. Всі ці інституції доведеться створювати з нуля або з близької до нуля позиції. Але краще зрозуміти це зараз, відкинути колективне запаморочення і суспільні ілюзії, як би боляче це не було.

Тому що альтернативою буде ситуація, яка склалася на самому початку російської агресії. Коли у 2014 році українська нація була впевнена, що в неї є повноцінна армія, а виявилося, що насправді проти агресора здатні воювати лише декілька більш-менш боєздатних підрозділів, в яких хоча б щось їздило, плавало і літало, а переважна більшість бригад та полків була боєздатною тільки на папері. За цю ілюзію безпеки ми і поплатилися.

Позбавтеся ілюзій зараз. Поліція і СБУ не захистять ані вас, ані вашу родину. Або ви, або ніхто. Відкрити / Коментувати

2021-08-03 10:20:01 Вчора у Києві вийшов на пробіжку і зник безвісти білорус Віталій Шишов – керівник некомерційної організації «Білоруський дім», яка допомагає білоруським біженцям знайти житло та роботу.

Сьогодні його знайшли повішеним в одному з київських парків.

2021 рік. КДБ вбиває людей в Україні. СБУ зайняте іншими справами. Відкрити / Коментувати

2021-08-02 21:33:34 Новини минулого (і майбутнього). Відкрити / Коментувати

2021-07-31 22:16:42 Однією з головних проблем в Україні ХХІ сторіччя стала підміна понять.

«Суддю Чауса затримали…» – а він справді суддя? Не людина з посвідченням судді? Ось є, наприклад, суддя Високого суду Її Величності в Лондоні і є суддя Чаус. Наче, за термінологією, два судді. А вони точно займаються однією справою? Ми всі в цьому впевнені? Бо особисто я певен, що справжній суддя там буде тільки один, лондонський. А Чаус, якщо дивитися глибше, не суддя, а людина, що роками видавала себе за суддю, отримуючи неправомірну вигоду.

«Журналіст телеканалу Медведчука заявив…» – а він точно журналіст? Як ми це знаємо? Бо в нього посвідчення журналіста? Так і у Скабєєвої таке посвідчення. Вона теж журналіст? А мені здається, що вони обидва пропагандисти. І тоді заголовок мав би звучати так: «Пропагандист телеканалу Медведчука заявив, що…». Так було б і чесніше, і зрозуміліше. Для всіх.

І так у всьому або майже в усьому. «Партіями» у нас себе називають юридичні особи, які не мають навіть політичної програми. «Політики» у нас – вчорашні фотографи на весіллях. «Експерти» на телебаченні – тотальні бовдури, котрі за дрібний прайс відпрацьовують в ефірі темники, написані іншими бовдурами, настільки ж тотальними, тільки за трохи більший прайс. «Правоохоронні органи» – взагалі за межею добра і зла. Де вони, а де охорона прав.

У законах, договорах та наукових роботах є глосарій – словник, в якому перелічені терміни, поняття і їхній сенс. Щоб і той, хто писав, і той, хто читає, були впевнені, що говорять і читають про одне й те саме. Новий український суспільний договір має розпочатися саме з такого глосарію.

Бо зараз, коли навколо нас все чорне називає себе білим, а біле – чорним. І перш ніж нам сідати грати в шахи, треба спершу все ж таки визначитися із кольорами. Відкрити / Коментувати

2021-07-30 23:32:35 Не зміг утриматись. По мотивах сьогоднішньої епопеї в ДБР. Відкрити / Коментувати

2021-07-30 21:13:52 Історія повторюється двічі: перший раз у вигляді Януковича, другий раз у вигляді Зеленського. Відкрити / Коментувати

2021-07-30 18:33:32 П'ятихвилинка історії.

Інколи слова змінюють зміст із плином часу. Це абсолютно нормальний процес, бо будь-яка мова не статична.

Менш із тим, не варто дивуватися тому, що Голівуд зняв фільми та серіали про майже всі вуличні банди США, окрім однієї з найбільших злочинних організацій Чикаго за всю історію міста. Організацію, яка існує вже більше 50 років. Вуличну банду, яка подекуди включала у себе до 6000 бійців одночасно, переважно білих (але були і латиноамериканці), яка займалася вбивствами, торгівлею зброєю та іншими кримінальними промислами.

Ця банда використовувала у якості символіки свастики, кельтські хрести, палаючі розп'яття і символіку Ку-Клукс-Клану, підкреслюючи, що вони є білими і з білих районів.

Ця банда називалася Gay Lords.

У середині минулого століття "gay" все ще значило "безтурботний", "веселий". А зараз — вже ні. Тому, мабуть, голлівудські режисери і не знімають серіалів. Щоб не викликати когнітивний дисонанс у глядача.

На фото: одна з традиційних візитівок "гейлордів". Відкрити / Коментувати

2021-07-30 15:12:07 Трошки смішного вам розповім.

У будівлі ДБР стоїт така сучасна штука, яка сканує обличчя і не пропускає співробітників без масок або з підвищенною температурою. Прикольна і корисна річ, насправді. Там і папірчик висить, що на виконання розпорядження бла-бла-бла номер бла-бла перебування на території будівлі ДБР без масок не допускається.

Ага.

Що роблять співробітники ДБР на виконання розпорядження номер бла-бла:

1. Входять без масок;
2. Дістають з кишені телефон;
3. Закривають телефоном нижню частину обличчя;
4. Апарат бачить, що нижня частина обличчя закрита і сприймає телефон як маску;
5. Співробітники ДБР прибирають телефон назад у кишеню і з відчуттям виконаного боргу перед суспільством ідуть на робоче місце без маски.

При чому їх взагалі не напружує, що на це дивляться чотири телекамери і натовп журналістів, які з власних податків платить їм зарплатню. Прості люди, як дві копійки. Закон вони охороняють, еге ж.

Мої котики. Відкрити / Коментувати