Гетьманич Данило (син Павла Скоропадського) свого часу виголос | Гуляйполе

Гетьманич Данило (син Павла Скоропадського) свого часу виголосив в еміграції промову із словами «здобути державу ще не означає здобути державність». Бо держав є багато і виникають вони кон‘юнктурно: існування Родезії, Біафри, Танну-Туви, Далекосхідної республіки, самоврядного міста Данціг, навіть Бельгії чи Фінляндії - результат історичних обставин. Вам може пощастити із власною державою, якщо зірки інших держав вдало лягли для вас і старші допомогли спертися на ноги, аби ослабити ваших минулих патронів. Але до державності шлях більший і тернистіший, ніж просто міжнародно-правове визнання.

Державність - внутрішня характеристика, яку інакше як набути через досвід неможливо. І ми продовжуємо набувати, набувати і набувати. І у підсумку, вона розправить плечі у найгірших обставинах. Якщо дійсно існує, дійсно вища за поточне і дійсно закладена вглиб.

Державність є вищою за конкретні державні інститути, національну ідею, партію і особу лідера - інакше це ніяка не державність. І цьому думанню нам вчитися ще десятки років. Звернення до сивої давнини - Володимира, чи Ярослава а чи до Данила це лише метод переходу від поточних і нібито актуальних проблем (як там сидить Олена Зеленська на фото, чи правий Порошенко і чи варто голосувати за Притулу етс) до значно більшого. У дистанції тисячі років це не має великого значення, а отже думати слід щонайменше не про це, а про те що матиме значення і після нашої смерті.

Я пригадую долю пруського аристократа полковника Штауфенберга, який був в лавах Вермахту і таємної консервативної опозиції до Гітлера. 20 липня 1944 року він залишив портфель із вибухівкою у кабінеті де проходила нарада за участі Гітлера, пролунав вибух, а після команда Штауффенберга та інших офіцерів намагалася провести заколот із метою захоплення влади, відомий як операція «Валькірія». Спроба провалилась, а після цього Штауффенберга було розстріляно. Перед загибеллю він викрикнув «Нехай живе Таємна Німеччина!».

В усіх сенсах він вчинив тоді злочин проти законів і інститутів держави, уніформу якої носив, замахнувшись на політичний лад, особу керівника і навіть наближаючи теоретичну поразку держави Німеччина. У той же час, він здійснив історичний подвиг для самої державності - заради таємної Німеччини, прихованої і завжди більшої ніж її конкретне політичне оформлення.

Перше, чого нас має навчити ера в якій ми живемо - без державності держава лише тимчасова. І жити виключно «за обставинами» означає дати можливість рано чи пізно підстави для саморуйнування держави, коли обставини зміняться. Тому державність і потрібна як ідея. Висока, недосяжна, розчинена у сивині минулих літ.

Від конкретного до абстрактного - наш шлях у цій війні. Шлях нашої держави - укорінити державність, аби не стати надбанням виключно істориків.

Усі політичні конфлікти сьогодення підуть у небуття обов’язково. Наша з вами ціль - не дати випарувати в минуле державність разом з цими конфліктами.

Під скрес Московської руїни,
Під лицемірство каяття
Моя повстане Україна
До віковічного буття.

Анатолій Лупиніс, 1991 рік. Вірш написаний у камері радянських спецслужб.