«Після закінчення Холодної війни Америка та інші відкриті суспільства забули, що треба боротися за збереженнясвободи, безпеки та процвітання. США і інші країни свободи були впевнені собі – і то надміру. Самовпевненість породила самозаспокоєння. Я став безпосереднім свідком зростання цієї самовпевненості.
…саме тоді, в 1990х, охоплені радістю перемоги в Холодній війні та війні в Перській затоці, американські лідери забули, що США мають змагатися на міжнародній арені…
Статус єдиної наддержави заохочував американський нарцисизм, зосередженість на собі та пов’язане із цим нехтування впливом інших гравців на перебіг подій.
Надмірний оптимізм і замкнутість на собі надихнули на три хибні гіпотези про нову еру після Холодної війни.
1. багато хто засвоїв тезу, ніби-то перемога Заходу … означала «кінець історії» … хоча Фукуяма попереджав про неостаточність ідеологічного консенсусу на користь демократії, багато хто припускав – ідеологічне змагання завершилося…
