На цьому закінчується будь-яка дискусія: ми можемо лишитись пр | Гайдукевич
На цьому закінчується будь-яка дискусія: ми можемо лишитись при своїй правоті, але без БК, зброї та грошей.
Наші вороги можуть бути жахливими потворами, їм байдуже хто їх любить, а хто здалеку ненавидить. Їм від цього не залежать ні наявність броні, ні підвоз снарядів, ні навіть наповнення бюджету нафтовими баксами. Ми ж натомість змушені бути святішими за римського папу, та слідкувати як би не втратити хитку та примхливу емпатію «добропорядного світу», і хоча б ту недолугу підтримку, на якій наразі тримаються і наш фронт, і наш держбюджет.
Світ негостинний до нас, і ми незручні для світу. Можна впасти у розпач, прокричати світу свій біль та свій гнів, розповісти союзничкам, які вони підлі лицемірні потвори, та наскільки несправедливі їхні умови та обмеження – і на тому втратити навіть ту куцу підтримку, яку нам наразі надають, та невдовзі потому програти війну. Навряд чи це правильний варіант.
Натомість можна згадати, що ми не перші в подібній ситуації, і далеко не єдині, у кого є підстави вважати світ несправедливим та недружнім. Єврейський народ може багато нам розказати, і поділитись гірким, але переможним досвідом.
Той самий західний світ однією рукою засуджував Голокост, а іншою відмовляв євреям у праві на власну державу, та мовчки дивився як арабські країни готували Голокост-2 для ізраїльтян. На початку держави Ізраїль їй не давали навіть частки тої зброї, яку наразі надають нам. Потім, коли Ізраїль вперше здійснив нездійсненне і відбив з трьох сторін одночасно наступ армій, співставних по чисельності з усім єврейським населенням Землі Обітованої, зброю стали давати. Але так само як наразі нам – весь час висували абсурдні умови та обмеження, псували перемоги примусом до компромісів, відверто шантажували позбавленням допомоги.
Євреї не озлобились на світ – просто позбулись ілюзій стосовно нього. І переосмислили своє місце у цьому незручному та несправедливому світі – місце Обраного Народу, який сам собі вибиває та силою бере те, що вважає належним по праву.
Так само і ми маємо вибір – відчути себе ображеним на весь світ, зрадженим та упослідженим народом, або ж Обраним Народом, який у випробуваннях як від ворогів, так і від союзників вигартовує свою нову, вищу якість.
Якщо ми виживемо та переможемо в цій війні, нам варто усвідомити досвід Держави Ізраїль. Це – той шлях, який чекає нас у разі успіху в нинішній війні. Важкий та тернистий шлях, що призводить до самодостатності.
Нам варто не зупинятись на образі на союзників, наскільки б справедливою не була ця образа. Вони такі, які є, могли б бути ще значно гіршими ніж є (Маск та Трамп не дадуть збрехати – ще й як могли б…). Ми не змінимо їх, так само як швидко не змінимо сьогоднішній світоустрій. Натомість ми здатні швидко змінити те, що залежить від нас.
Тож для початку нам варто згадати, що не Байден, не Салліван, не Трамп, і навіть – о диво! – не путін заважали нам вісім років (не кажучи вже про тридцять років – насправді ми мали рівно стільки часу, аж ніяк не замало) готуватись до цієї війни. І що в нинішню повну залежність від союзників ми потрапили не з їхньої злої волі, а виключно через власний вибір – вибір страусів, які в упор не бажали бачити неминучість війни за виживання, та ховали голову у пісок аж до перших прильотів по Києву.
І хоч позбавлення від ілюзій щодо цього світоустрою однозначно стане частиною винесеного нами з цієї війни уроку, набагато важливіше щоб ми не впали в ілюзію нашої невинності та непогрішності, та винесли вірні уроки стосовно себе самих.
І головним з цих уроків має стати опора виключно на власні сили, та необхідність по війні якомога швидше набути максимальної самодостатності – в усьому, від продовольства та фінансів до культури та технологій, але в першу чергу звісно у обороні.
Це не заклик до ізоляції, шлях Еритреї чи Північної Кореї навряд чи можна назвати шляхом успіху. Навпаки – нам належить знайти своє місце у сучасному глобальному світі, і водночас у цьому ж світі позбутись залежності від зовнішньої допомоги. Досвід Ізраїлю свідчить, що це можливо.
