Призабувся канал, але варто повернути до життя... Текст, який | Гайдукевич
Призабувся канал, але варто повернути до життя... Текст, який Ви прочитаєте нижче, написав Юрій Поліщук , він же Позивний Шанс. Принаймні під час першого ривка московитів на український схід, Юрій був Шанс - медик, який докладав максимум зусиль, аби в бійців його підрозділу були шанси...
Потім було повернення до мирних справ, приєднання до команди Європейської Солідарності, вибори, виграш, клопіт заступника мера і... знову війна. Там, на війні, по багатьох темах напівтони зникають. Зараз Шанс зачепив дуже важливу тему - коли закінчиться ЦЯ війна, для нації і держави вкрай важливо буде відкинути чужі кліше в трактовках. Україна довела право на власну героїку, власне трактування воєн, в яких воювали українці, їх причин і наслідків, перемог і поразок.
Ми маємо відповідально поставитися до національної героїки. І це не лише про свята...
"Українці завжди були звитяжними воїнами.
Але я не розумію, чому ми повинні святкувати успіхи чи оплакувати поразки армій тих імперій, в числі яких з різних причин воювали наші співвітчизники: російської, совіцької, австро-угорської і решти загарбників, які користували вміння українців воювати, заради досягнення своїх, а не України, цілей?
Так, гинули наші хлопці і дівчата.
Так, ми маємо тисячі прикладів військової мудрості, хоробрості та звитяги саме українців у цих війнах.
Але віднині особисто я сприймаю лише ті військові подвиги, які зміцнювали саме Україну, сприяли її реальній незалежності. Досить культивувати хрінь про "рівні серед рівних". Досить нам "братніх народів", наїлись до оскомини.
Краще бути сильним та розумним сиротою у власній міцно збудованій хаті, ніж затюканим, приниженим "братом", в багатолюдному кацапському бараці.
Зараз ми маємо велику біду. Але маємо і величезний шанс поставити на місце цю пошесть, котра іменує себе "русскімі".
Поставити так, щоб решта потенційних недоімператорів сторіччями пам'ятала: українців чіпати зась - боком вилізе.
І цей шанс українці цього разу точно реалізують.
Ось тоді й посвяткуємо" (с)
